Фільм Квентіна Тарантіно 2012 року зібрав на екрані справжній зоряний ансамбль, де кожен виконавець не просто зіграв роль, а вдихнув у неї плоть, кров і характер. Головні актори — Джеймі Фокс, Крістоф Вальц, Леонардо ДіКапріо, Керрі Вашингтон і Семюел Л. Джексон — перетворили історію про звільненого раба на вибухову суміш помсти, гумору й жорстокої правди про Америку середини XIX століття. Їхня робота отримала визнання на Оскарі, «Золотому глобусі» та BAFTA, а образи досі залишаються одними з найяскравіших у сучасному кіно.

Джеймі Фокс як Джанґо Фрімен став втіленням тихої, накопиченої люті, що поступово переростає в холодну рішучість. Крістоф Вальц у ролі доктора Кінга Шульца отримав «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану, зробивши німецького мисливця за головами одночасно чарівним і смертельно небезпечним. Леонардо ДіКапріо створив одного з найогидніших лиходіїв у своїй кар’єрі — Келвіна Кенді, а Семюел Л. Джексон і Керрі Вашингтон додали історії глибини через складні, болісні персонажі.

Саме цей акторський склад зробив «Джанґо вільний» не просто вестерном, а культурним явищем, яке й через роки залишається в топі глядацьких рейтингів і списків найкращих фільмів століття.

У 1858 році на Півдні Сполучених Штатів історія починається з кайданів і закінчується вогнем. Колишній раб Джанґо отримує свободу від німецького стоматолога-мисливця за головами і разом із ним вирушає визволяти свою дружину. На цьому шляху зустрічаються рабовласники, надзирачі, «мандінго»-бійці й ті, хто звик жити за правилами системи. Кожен персонаж написаний Тарантіно з фірмовою увагою до діалогів, а виконавці зробили їх незабутніми.

Джеймі Фокс увійшов у роль Джанґо Фрімена так глибоко, що сьогодні важко уявити когось іншого на його місці. Актор прийшов на зустріч із режисером уже з власним конем — тварина на ім’я Чіта (у фільмі її назвали Тоні) з’явилася в кадрі і стала частиною образу. Фокс, техасець за походженням, розумів, що означає бути «іншим» у суспільстві, і ця внутрішня правда лягла в основу персонажа. Він пройшов серйозну підготовку з верхової їзди й стрільби, а Тарантіно пізніше зізнавався, що саме після розмови з Фоксом зрозумів — пошуки закінчені. До цього на роль розглядали Вілла Сміта, який відмовився, бо вважав, що центральним героєм є Шульц, а також Ідріса Ельбу, Майкла К. Вільямса, Кріса Такера, Терренса Говарда та Тайріза Гібсона. Фокс переміг не лише талантом, а й природною «ковбойською» харизмою.

Крістоф Вальц отримав роль доктора Кінга Шульца, яку Тарантіно писав спеціально під нього після тріумфу в «Безславних виродках». Австрієць створив образ інтелігентного, іронічного європейця, який торгує смертю так само спокійно, як колись лікував зуби. Його Шульц говорить кількома мовами, цитує німецькі казки і в потрібний момент стає безжальним. За цю роботу Вальц удруге за чотири роки забрав «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану, а також «Золотий глобус» і BAFTA. Критики відзначали, що актор утримує весь тон фільму — від комічних моментів до трагічних — без жодної фальшивої ноти.

Леонардо ДіКапріо зіграв Келвіна Кенді — власника плантації «Кенділенд», який влаштовує бої рабів до смерті й вважає себе освіченим аристократом. Це була перша справді негативна роль актора за багато років. ДіКапріо настільки глибоко занурився в образ, що під час знаменитої сцени з френологією розбив склянку і порізав руку, але не вийшов з кадру. Кров на обличчі Керрі Вашингтон у фінальній версії — справжня. Тарантіно пізніше зізнавався, що Кенді — єдиний лиходій, якого він сам щиро ненавидів. ДіКапріо ж говорив, що персонаж здавався йому одним із найстрашніших у літературі.

Керрі Вашингтон втілила Брумгільду фон Шафт — дружину Джанґо, яку продали на іншу плантацію. Актриса наполягала на максимальній достовірності: просила бити її справжнім (хоч і м’яким) батогом і проводила час у «гарячій скрині», щоб відчути умови утримання. Її Брумгільда — не пасивна жертва, а жінка з внутрішньою силою, яка чекає на свободу і кохання.

Семюел Л. Джексон створив, мабуть, найскладніший образ — Стівена, старшого домашнього раба Кенді. Цей персонаж зрадив своїх і став частиною системи. Джексон спеціально підбирав відтінок шкіри для ролі, щоб підкреслити вік і статус, і допомагав ДіКапріо звикнути до жорсткої мови сценарію. Його Стівен — одночасно смішний, моторошний і трагічний.

Серед акторів другого плану варто виділити Волтона Ґоґґінса (Біллі Креш), Дона Джонсона (Біґ Дедді), Джеймса Ремара (дві ролі — Ейс Спек і Батч Пуч), Франко Неро (камео Америґо Вессепі, яке відсилає до класичного «Джанґо» 1966 року) та самого Тарантіно, який з’явився в епізодичній ролі. Джона Гілл, Брюс Дерн, Зої Белл і Том Савіні також залишили помітний слід у окремих сценах.

Актор	Персонаж	Ключова особливість ролі
Джеймі Фокс	Джанґо Фрімен	Трансформація від раба до мисливця за свободою; власний кінь у кадрі
Крістоф Вальц	Доктор Кінг Шульц	«Оскар» за роль; ідеальний баланс гумору й жорстокості
Леонардо ДіКапріо	Келвін Кенді	Справжня кров у сцені; один із найненависніших лиходіїв Тарантіно
Керрі Вашингтон	Брумгільда фон Шафт	Максимальна фізична достовірність виконання
Семюел Л. Джексон	Стівен	Складний образ зрадника системи

Дані про акторський склад і нагороди підтверджені матеріалами з wikipedia.org та imdb.com.

В Україні фільм вийшов 17 січня 2013 року в повному дубляжі студії LeDoyen. Голоси озвучили Петро Сова (Джанґо), Андрій Самінін (Шульц), Іван Розін (Кенді), Олександр Ігнатуша (Стівен) та Катерина Качан (Брумгільда). Цей дубляж дозволив українським глядачам відчути ритм діалогів Тарантіно рідною мовою.

Касові збори картини перевищили 425 мільйонів доларів при бюджеті близько 100 мільйонів, зробивши її найуспішнішим проектом режисера на той момент. Критики особливо відзначали акторську хімію між Фоксом і Вальцем, а також те, як ДіКапріо й Джексон створили атмосферу справжнього жаху в сценах на плантації.

Через роки після прем’єри «Джанґо вільний» залишається не лише розважальним вестерном, а й дзеркалом, у якому відбиваються теми свободи, гідності й ціни помсти. Актори, які взяли на себе ці ролі, зробили так, що історія живе довше за будь-який касовий успіх. Кожен перегляд відкриває нові відтінки в їхніх поглядах, інтонаціях і паузах — саме тому склад цього фільму досі вважають одним із найсильніших у кіно другого десятиліття XXI століття.