П’ятим президентом України став Петро Олексійович Порошенко. Він переміг на позачергових виборах 25 травня 2014 року з результатом 54,7 % голосів уже в першому турі і склав присягу 7 червня того ж року.

Його каденція тривала з 7 червня 2014-го до 20 травня 2019-го. Країна на той момент переживала найглибшу кризу з часу незалежності: анексію Криму, війну на Донбасі та економічний шок. Саме в цих умовах Порошенко прийняв посаду.

До нього президентами були Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Віктор Янукович. Після втечі останнього обов’язки тимчасово виконував Олександр Турчинов, а вже Порошенко став повноцінним п’ятим главою держави.

Шлях від «шоколадного короля» до Банкової

Петро Порошенко народився 26 вересня 1965 року в Болграді на Одещині. Син інженера і бухгалтерки, він закінчив Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Шевченка, служив у армії і вже на початку 1990-х увійшов у бізнес. Спочатку торгівля какао-бобами, потім кондитерська імперія «Рошен», банки, суднобудування. До середини 2000-х його називали «шоколадним королем» — і це прізвисько лишилося з ним назавжди.

Політика прийшла природно. У 1998-му він уже народний депутат. Був у команді Кучми, потім підтримав Ющенка під час Помаранчевої революції, став секретарем РНБО, міністром закордонних справ, міністром економічного розвитку. Мав досвід і зв’язки, і капітал. Коли після Революції Гідності країна потребувала фігури, яка могла б швидко зібрати навколо себе різні групи, саме Порошенко виглядав найбільш готовим.

На виборах 25 травня 2014-го він набрав 54,7 % — більше половини голосів у першому турі. Такого результату до нього не мав жоден кандидат у президенти незалежної України.

Інавгурація 7 червня 2014 року

Церемонія відбулася у Верховній Раді. Порошенко поклав руку на Конституцію і Пересопницьке Євангеліє і виголосив присягу. На Софійській площі підняли штандарт Президента. У залі сиділи глави іноземних делегацій, серед них віцепрезидент США Джо Байден. Країна дивилася на нового президента з надією і тривогою одночасно.

У першій промові він говорив про мир, армію і єдність. Обіцяв, що найкращими гарантами миру стануть українські Збройні сили, Нацгвардія і спецслужби. Ці слова звучали на тлі боїв на Донбасі і щойно анексованого Криму.

Головні рішення і спадщина президентства

Перші місяці правління пройшли під знаком війни. Порошенко підписав Угоду про асоціацію з Європейським Союзом уже в червні 2014-го. Це був жест, який фіксував європейський вибір країни після Майдану. Пізніше, у 2017 році, Україна отримала безвізовий режим з країнами Шенгену. Мільйони людей вперше змогли поїхати в Європу без візи — і це змінювало відчуття себе в світі.

Армія, яку майже знищили попередні роки, почала відновлюватися. Бюджет на оборону зріс у рази. Почався перехід на стандарти НАТО. Добровольчі батальйони поступово інтегрували в регулярні сили. Порошенко неодноразово їздив на фронт, і ці візити стали частиною його публічного образу.

У релігійній сфері сталося те, що багато хто вважав неможливим. У 2018–2019 роках Україна отримала Томос про автокефалію. Помісна Православна церква України стала незалежною від Московського патріархату. Це був не лише церковний, а й політичний акт утвердження суверенітету.

Децентралізація дала громадам реальні гроші і повноваження. Антикорупційні органи — НАБУ, САП, пізніше Антикорупційний суд — з’явилися саме в ці роки. Система ProZorro змінила правила державних закупівель. Не все працювало ідеально, але інституції, яких раніше не існувало, були створені.

Напрям	Ключові кроки	Значення
Євроінтеграція	Угода про асоціацію, безвіз 2017	Фіксація європейського курсу
Оборона	Зростання бюджету, стандарти НАТО	Відновлення боєздатності армії
Церква	Томос 2019	Духовна незалежність від Москви
Влада на місцях	Децентралізація, ОТГ	Передача ресурсів громадам

Дані таблиці базуються на офіційних рішеннях періоду 2014–2019 років та матеріалах українських енциклопедичних джерел.

Складнощі і критика

Президентство Порошенка не було гладким. Економіка в перші роки сильно просіла: гривня знецінилася, інфляція злетіла, доходи людей впали. Мінські угоди, підписані у 2014 і 2015 роках, зупинили найгарячішу фазу боїв, але не вирішили конфлікт. Багато хто вважав їх вимушеним компромісом, інші — помилкою.

Корупційні скандали, повільність реформ у судовій системі, збереження впливу олігархів — усе це залишалося предметом критики. Сам Порошенко як бізнесмен-олігарх, який прийшов у владу, викликав підозри. Хоча він і передав управління «Рошен» у сліпий траст, питання конфлікту інтересів не зникало.

У 2019 році він пішов на другий термін і програв Володимиру Зеленському з рахунком 24 % проти 73 %. Багато виборців хотіли «нових облич» і втомилися від старих політичних фігур.

Місце в історії президентів України

Якщо подивитися на всю лінійку глав держави, Порошенко стоїть між двома дуже різними епохами. До нього — спроби балансувати між Сходом і Заходом, після нього — повномасштабна війна і зовсім інша логіка виживання держави. Саме його каденція стала мостом: країна остаточно розвернулася від Росії і почала будувати інституції, які пізніше виявилися критично важливими.

Він не був революціонером у класичному сенсі. Він був прагматиком, який уміє домовлятися і будувати системи. У найважчі місяці 2014–2015 років це виявилося потрібним. Армія, яку він почав відновлювати, безвіз, Томос і децентралізація — усе це лишилося після нього і продовжує працювати.

Сьогодні, у 2026 році, Петро Порошенко залишається активним політиком, лідером «Європейської Солідарності» і одним із голосів опозиції. Його президентство вже можна оцінювати на відстані. Воно було коротким за часом, але надзвичайно щільним за подіями. Країна ввійшла в нього роздертою і розгубленою, а вийшла — з чіткішим відчуттям власного шляху і з інституціями, яких раніше не мала.

П’ятий президент України — це не просто ім’я в списку. Це людина, яка прийняла країну в момент, коли багато хто сумнівався, чи вона взагалі вистоїть, і передав її наступнику вже з іншим запасом міцності.