Олександр Мацієвський увійшов в українську пам’ять не гучними званнями за життя, а одним коротким реченням, сказаним беззбройним полоненим перед автоматною чергою. Солдат 163-го батальйону 119-ї бригади територіальної оборони Чернігівщини, електромонтажник із Ніжина, громадянин Молдови за паспортом і українець за вибором, він загинув 30 грудня 2022 року поблизу Соледара. Його історія — про звичайну людину, яка в критичну мить не зрадила ні себе, ні країну.

Відео страти з’явилося в мережі на початку березня 2023 року й змусило мільйони людей відповісти тим самим гаслом. Служба безпеки України 12 березня 2023 року офіційно підтвердила особу бійця: це був Олександр Ігорович Мацієвський. Наступного дня президент присвоїв йому звання Героя України з орденом «Золота Зірка» — посмертно, указом № 146/2023.

Для початківців ця історія пояснює, чому ім’я солдата стоїть поруч із найвідомішими символами спротиву. Для тих, хто вже знає кадри з цигаркою в руці, нижче зібрано біографію, хронологію бою, юридичний контекст воєнного злочину, родину, вшанування і те, що лишилося за кадром коротких новин.

Дитинство в Кишиневі та шлях до Ніжина

Олександр Ігорович Мацієвський народився 10 травня 1980 року в Кишиневі, тодішній столиці Молдавської РСР. Мати, Парасковія Михайлівна Демчук, родом із Ніжинщини, потрапила до Молдови за радянським розподілом і працювала технологинею на взуттєвій фабриці. Батько рано пішов із життя родини; хлопця виховували мати й дідусь, якого син дуже любив.

Школу він закінчив 1997 року, далі вступив до технікуму й отримав диплом електромонтажника. Друзі й родина згадують його як норовливого, спортивного юнака, який умів і сперечатися, і приходити на допомогу. Після навчання працював за фахом, а влітку 2001-го поїхав у складі бригади відбудовувати російське місто Ленськ у Якутії після катастрофічної повені.

Там Олександр познайомився з Юлією — дівчиною з Ніжина. Вони одружилися, народився син Михайло. Кілька років родина жила в Росії, а 2008-го переїхала в Україну, до Ніжина. Пізніше Олександр працював електромонтером і в Києві, зокрема черговим з обслуговування електроустановок. Після розлучення зберіг нормальні стосунки з колишньою дружиною й допомагав синові; сам оселився з матір’ю в скромному будинку на околиці міста.

Юридично він залишався громадянином Молдови. Це не завадило йому вважати Україну домом і в перший день повномасштабного вторгнення піти до військкомату. Молдовське МЗС згодом публічно засудило страту свого громадянина як воєнний злочин.

Доброволець територіальної оборони

24 лютого 2022 року Олександр Мацієвський з’явився в Ніжинському територіальному центрі комплектування. Одразу до регулярної частини його не взяли: не було бойового досвіду, а черга добровольців була величезна. Він копав окопи, чергував на блокпостах, готував «коктейлі Молотова» і чекав наказу.

11 березня 2022 року його зарахували до 163-го окремого батальйону 119-ї окремої бригади Сил територіальної оборони «Північ» (в/ч А7329). Після вишколу призначили снайпером. Підрозділ спочатку тримав Чернігівщину — землю, яку Олександр уже вважав своєю.

У листопаді 2022-го батальйон перекинули на бахмутський напрямок. Мати не знала всієї правди: син навмисно приховував, що їде «на нуль», аби вона менше хвилювалася. Перед від’їздом подякував їй за життя, перехрестив хату й себе. В одній із розмов сказав: «Мамочко, ти ще будеш мною пишатися». І ще твердіше: «Я ніколи не здамся у полон».

29 грудня 2022 року відбулася остання телефонна розмова. Олександр просив матір берегти себе. Вона відповідала тим самим. Наступного дня зв’язок обірвався.

Останній бій під Соледаром

30 грудня 2022 року роту вогневої підтримки направили в район села Красна Гора біля Соледара. Місцевість уже контролював противник. За штатною посадою Олександр був снайпером, але в тому бою тримав автомат. На крайньому фланзі поставили п’ятьох бійців, серед них — Мацієвського.

Бій тривав близько дванадцяти годин. Рота відбивала атаки, поки зв’язок із групою не зник. Обставини потрапляння в полон досі встановлюють слідчі. Відомо інше: беззбройного українського солдата поставили в неглибокій ямі в зимовому лісі, змусили стояти під прицілами й зняли на камеру.

На короткому ролику чоловік у формі з українським шевроном спокійно затягується цигаркою, дивиться в об’єктив і рівним голосом каже: «Слава Україні!». Далі — черга з кількох автоматів і голоси російською за кадром.

Це не була «випадкова перестрілка». Розстріл військовополоненого є грубим порушенням Женевських конвенцій і звичаїв війни. СБУ відкрила кримінальне провадження; робота з ідентифікації виконавців триває роками після злочину.

Як світ дізнався ім’я героя

6 березня 2023 року відео розлетілося мережею. Спочатку 30-та окрема механізована бригада попередньо назвала інше прізвище — Тимофій Шадура, боєць, який також зник біля Бахмута. Генштаб обережно повторив цю версію як попередню. Паралельно побратими 163-го батальйону, мати й син Михайло впізнали Олександра.

12 березня 2023 року СБУ оприлюднила остаточний висновок. До комплексу слідчих дій увійшли спілкування з родиною та побратимами, аналіз фото- й відеоматеріалів і судово-портретна експертиза. Голова СБУ Василь Малюк назвав загиблого людиною, яка «навіть дивлячись смерті в очі, показала світу український характер і незламність».

Тіло повернули в Україну в лютому 2023 року в рамках обміну. Мати їздила на впізнання до Києва. 14 лютого Олександра Мацієвського поховали в Ніжині на Алеї Слави. У медичних документах причиною смерті зазначено вогнепальні поранення, що збігалися з характером ушкоджень на відео.

Звання Героя України і державна відповідь

13 березня 2023 року Володимир Зеленський підписав указ № 146/2023. Формулювання класичне й точне: «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі». Солдату Мацієвському посмертно присвоєно звання Героя України з орденом «Золота Зірка».

У вечірньому зверненні президент сказав слова, які тепер цитують біля пам’ятників: це людина, яку знатимуть і пам’ятатимуть усі українці — за хоробрість, за впевненість в Україні і за його «Слава Україні!».

Орден отримала мати. Для Парасковії Демчук це одночасно гордість і щоденний біль: вона бачила кадри загибелі сина в стрічці новин, тоді як багато інших родин не мають навіть цієї гіркої ясності. Онук Михайло спочатку важко пережив втрату, згодом сам підтримував бабусю.

Міжнародний вимір теж з’явився швидко. Історію висвітлювали BBC News Україна, The Guardian, The Wall Street Journal, Радіо Свобода. У правозахисному полі справу розглядають як один із задокументованих епізодів убивства полонених на бахмутському напрямку.

Родина, характер і те, що не потрапило в заголовок

За спогадами матері, син умів бути і впертим, і ніжним. Не любив довгих прощань: виходив, повертався, хрестив дім, дякував за життя. Після розлучення не порвав зв’язків із Юлією. Працював руками — проводка, щитки, нічні чергування. До війни допомагав навіть там, де пізніше воював проти держави-агресора: у 2001-му їхав рятувати затоплений Ленськ.

Ця біографічна складність важлива. Олександр Мацієвський не «народився статуєю». Він прожив звичайне пізньорадянське й пострадянське життя між Кишиневом, Якутією, Ніжином і Києвом. Вибір 24 лютого 2022 року зробив цю біографію лінією фронту. А вибір 30 грудня — останнім реченням, яке вже не можна забрати.

Побратими згадують його як спокійного в побуті й зібраного в бою. Снайперська посада вимагала терпіння; у грудневому бою терпіння змінилося ближнім боєм і полоном. Ніхто з живих свідків українського боку не описав публічно всіх хвилин після втрати зв’язку. Залишилися кадри, експертиза, слова матері й державний указ.

Цікаві факти

• Олександр Мацієвський мав молдовське громадянство й румунський варіант написання прізвища — Alexandru Mațievschi, але воював у ЗСУ як доброволець з Ніжина.
• Перед відправленням на схід він навмисно не сказав матері, що батальйон іде в район активних боїв; остання розмова відбулася 29 грудня, за день до зникнення.
• Спочатку українські структури публічно розглядали іншу особу як можливу жертву на відео; остаточну ідентифікацію дала портретна експертиза СБУ 12 березня 2023 року.
• Пам’ятник у Тбілісі з’явився раніше за столичний київський монумент: грузинську скульптуру відкрили 12 вересня 2023 року на території клініки Акакія Цілосані з написом «Героям слава».
• Мурал у центрі Києва на адміністративній будівлі Верховної Ради виконав французький художник Крістіан Ґуемі (C215) наприкінці квітня 2023 року.
• 24 березня 2025 року Олександру Мацієвському посмертно присвоїли звання почесного громадянина Івано-Франківська — вже після хвилі перейменувань вулиць 2023 року.

Вшанування пам’яті в Україні та за кордоном

Ім’я солдата швидко вийшло за межі новинного циклу. У Ніжині 28 березня 2023 року перейменували вулицю 3-й мікрорайон. У Чернігові вулиця Попудренка стала вулицею Мацієвського. Далі з’явилися топоніми в Краматорську, Ізюмі та селищі Гребінки на Київщині.

25 листопада 2023 року в Ніжині відкрили меморіал загиблим захисникам; центральною фігурою стала бронзова скульптура Героя. 6 грудня 2023-го, у День Збройних сил України, на території Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відкрили пам’ятник роботи скульптора Олега Цьося. Автори кілька місяців працювали з пластиліном, глиною, силіконом і цифровими моделями, щоб передати погляд людини з того кадру. На церемонії були мати й дружина Юлія.

Окремий слід лишили мурали: Київ, Рівне, графіті біля фрагмента Берлінського муру. Дерев’яну скульптуру різьбили навіть у британському Сандринґемі. Так локальна історія електромонтажника з Ніжина стала частиною ширшої європейської розмови про війну й гідність полонених.

Нижче — стисла хронологія ключових дат, зібрана за офіційними повідомленнями СБУ, указом президента та публічними церемоніями відкриття.

Дата	Подія	Значення
10 травня 1980	Народження в Кишиневі	Початок біографії майбутнього Героя України
2008	Переїзд родини до Ніжина	Україна стає постійним домом
11 березня 2022	Зарахування до 163-го батальйону 119 ОБрТрО	Офіційний старт служби снайпером ТрО
30 грудня 2022	Бій біля Красної Гори / Соледара і страта	Останні слова «Слава Україні!»
14 лютого 2023	Поховання в Ніжині	Тіло повернули після обміну
12–13 березня 2023	Підтвердження особи СБУ та звання Героя	Указ № 146/2023, орден «Золота Зірка»
6 грудня 2023	Пам’ятник у «Київській фортеці»	Столичний символ незламності

Джерела даних таблиці: указ на president.gov.ua та матеріали СБУ / офіційні повідомлення про ідентифікацію.

Чому ці три слова стали символом

«Слава Україні!» — старе вітання українського національного руху, яке після 2014-го і особливо після 2022-го стало формулою єдності армії й цивільних. У вустах полоненого воно перестало бути ритуалом параду. Це була відмова просити помилування мовою окупанта і відмова зникнути мовчки.

Гасло після відео підхопили політики, військові, шкільні класи, мурали на стінах і люди, які ніколи не тримали зброї. Відповідь «Героям слава!» у соцмережах того тижня звучала як колективна відмова прийняти розстріл як норму війни. Саме тому історія Олександра Мацієвського тримається довше за один інформаційний цикл: вона з’єднує право, етику й національну пам’ять.

Для просунутого читача варто розділити три шари. Перший — біографічний: доброволець ТрО без попередньої кар’єри кадрового офіцера. Другий — кримінально-правовий: убивство особи, яка перебувала під захистом міжнародного гуманітарного права. Третій — культурний: перетворення приватної смерті на публічний символ, з ризиком спрощення людини до одного кадру. Пам’ять тоді чесна, коли лишає місце і для цигарки в пальцях, і для сина Михайла, і для матері, яка досі не може «закрити» картинку.

Що варто знати, розповідаючи цю історію далі

Ім’я варто вимовляти повністю: Олександр Ігорович Мацієвський. Підрозділ — 163-й батальйон 119-ї бригади ТрО Чернігівської області. Дата загибелі — 30 грудня 2022-го, не дата появи відео в березні. Звання Героя — 13 березня 2023-го. Поховання — Ніжин, 14 лютого 2023-го. Ці деталі відсікають плутанину з іншими прізвищами перших днів розслідування.

Розстріл полоненого не можна зводити до «жорстокого ролика». Це склад складу воєнного злочину, який Україна документує для національних судів і міжнародних механізмів. Поки виконавці не названі публічно вироком, коректно говорити: слідство триває, особу жертви встановлено, факт убивства зафіксовано відеозаписом і судово-медичними даними.

Найточніша формула цієї історії проста й важка водночас: звичайний електромонтажник вибрав Україну двічі — коли переїхав до Ніжина і коли не опустив очі перед автоматами.

У Ніжині до могили й до бронзової фігури приносять квіти в дні народження й у річниці грудневого бою. У Києві школярі на екскурсії в «Київській фортеці» зупиняються біля скульптури, яка навмисно повторює поставу людини з того короткого відео. У Тбілісі на постаменті іншою мовою звучить та сама відповідь. Ім’я Олександра Мацієвського вже не потребує пояснення в один рядок новин: воно тримає в собі біографію, злочин, указ і ті три слова, після яких черга уже нічого не скасувала.