Окремого закону з назвою «про заборону російської мови» в Україні немає. Є комплекс норм, які роблять українську обов’язковою в публічних сферах і водночас прямо виводять приватне спілкування з-під державного регулювання.

У червні 2026 року президент підписав закон №4699-IX. Він виключив російську з переліку мов, на які Україна поширює Європейську хартію регіональних або міноритарних мов. Це не криміналізація розмови вдома чи в чаті. Це зняття спеціального режиму підтримки мови держави-агресора як «вразливої».

Нижче — що саме змінилось, де українська обов’язкова, які штрафи реально накладають і які твердження про «повну заборону» не відповідають тексту законів.

Чому формулювання «закон про заборону» працює як пастка

Запит «закон про заборону російської мови» змішує три різні речі. Перша — статус державної мови. Друга — обмеження російської в освіті, медіа, рекламі й обслуговуванні. Третя — вилучення російської з механізмів Хартії. Коли ці рівні змішують, з’являється враження тотальної заборони. Тексти законів такого не містять.

Базовий документ — Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» №2704-VIII від 25 квітня 2019 року. Конституційний Суд у 2021 році визнав його конституційним. Стаття 2 цього закону прямо каже: дія документа не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.

Конституція залишає окрему формулу. Стаття 10 визнає українську єдиною державною і водночас гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. Порядок цього використання визначають закони. Саме в законах, а не в самій Конституції, прописано, де державна мова має бути першою і обов’язковою.

Практичний наслідок такий: держава не може покарати людину за розмову російською з родиною, другом чи сусідом. Вона може вимагати українську там, де особа виступає як орган влади, заклад освіти, медіа, продавець чи надавач публічної послуги.

Що змінює закон №4699-IX і чого він не змінює

12 червня 2026 року Володимир Зеленський підписав закон №4699-IX. Верховна Рада ухвалила його ще 3 грудня 2025 року (проєкт №14120). Документ узгоджує українське законодавство з оновленим офіційним перекладом Європейської хартії регіональних або міноритарних мов і змінює закони про ратифікацію Хартії, про національні меншини (спільноти) та про медіа.

Ключова зміна: російську виключено з переліку мов, до яких Україна застосовує положення Хартії. З переліку також прибрали згадку про «молдавську» мову, яку міжнародно не визнають окремою. Водночас режим Хартії збережено і розширено для мов корінних народів і національних спільнот — зокрема кримськотатарської, угорської, румунської, польської, болгарської, гагаузької, німецької, чеської, словацької, білоруської, а також караїмської, кримчацької, урумської, румейської, ромської, івриту та їдишу.

Офіційна логіка проста і публічно озвучена. Хартія створена для підтримки мов, яким загрожує зникнення або які потребують захисту як мови меншин. Російська в Україні століттями була мовою імперського домінування, а не мовою під загрозою. Після повномасштабного вторгнення держава перестала вважати коректним надавати мові держави-агресора інструменти, призначені для кримськотатарської чи гагаузької.

Що закон не робить:

• не запроваджує штраф за розмову російською в побуті;
• не скасовує статтю 2 мовного закону про приватне спілкування;
• не замінює собою правила обслуговування, освіти чи реклами — вони вже діяли раніше;
• не зобов’язує державу фінансувати російськомовні культурні центри, освітні програми чи видання в межах механізмів Хартії.

Іншими словами, після 13 червня 2026 року змінюється не право людини говорити, а обов’язок держави підтримувати російську як «міноритарну» мову.

Де українська обов’язкова, а де вибір мови лишається вільним

Найбільше плутанини виникає не в теорії, а в конкретних ситуаціях: каса супермаркету, чат ОСББ, шкільна перерва, вивіска, сайт інтернет-магазину. Закон ділить простір не на «можна / не можна російською взагалі», а на публічний і приватний.

Сфера	Що вимагає закон	Що дозволено
Дім, друзі, месенджери, особисті дзвінки	Не регулюється	Будь-яка мова на вибір сторін
Релігійні обряди	Не регулюється мовним законом	Мова громади чи обряду
Органи влади, суди, держслужба	Українська як робоча і офіційна	Інші мови — лише в межах окремих законів про меншини
Обслуговування споживачів	Перше звернення і інформація про товар — українською	Інша мова — на прохання клієнта, якщо сторони згодні
Реклама, вивіски, публічна інформація	Державна мова	Дубль іншою мовою можливий як доповнення, не як заміна
Сайти держорганів, комунальних установ, продавців в Україні	Українська версія обов’язкова	Інші мови — додатково
Офіційний чат ОСББ як канал інформації	Комунікація правління з мешканцями — державною	Приватні повідомлення сусідів між собою законом не охоплені

Джерело даних: Закон України №2704-VIII, закон №4699-IX, роз’яснення Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови.

Стаття 30 мовного закону — найчастіше джерело конфліктів. Мовою обслуговування є державна. Якщо клієнт просить іншу і працівник погоджується, це не порушення. Якщо продавець одразу звертається російською і не може обслужити українською того, хто цього просить, — це вже підстава для скарги.

З практики розгляду звернень видно типову помилку бізнесу: плутати «можна відповісти російською, якщо клієнт сам перейшов» із «можна взагалі не мати української як мови першого контакту». Закон вимагає саме першого, публічного шару українською.

Освіта, медіа і книжки: окремий контур, не «заборона мови»

В освіті українська є мовою освітнього процесу. Це не новина 2026 року. Норма закріплена в мовному законі та в законі «Про освіту». Після змін 2023 року держава окремо гарантує використання мов національних меншин, які є офіційними мовами Європейського Союзу, поряд із державною. Російська до цього переліку не входить.

Наслідки різні для різних мов. Для угорської, румунської чи польської зберігається модель «державна + мова меншини» у визначених класах і групах. Для російської як мови навчання в державних і комунальних закладах такого режиму немає. Вивчення мови як предмета і приватне спілкування учнів на перерві — різні речі. Міністерство освіти публічно не запроваджувало тотальний нагляд за мовою дітей у коридорі саме тому, що це вже межа приватного спілкування.

У медіа й книговиданні працюють квоти та вимоги до тиражу, а не заборона читати російською вдома. Друковані медіа видаються державною мовою; видання іншою мовою можливе за умови паралельного українського тиражу з тим самим змістом. Користувацькі інтерфейси програм і сайти продавців, які працюють в Україні, мають мати українську версію. Реклама — державною.

Саме тому штраф видавництву за кросворди недержавною мовою всередині журналу з українською обкладинкою — не «заборона російської літератури», а застосування статті 25 про мову друкованих медіа. У вересні 2026 року Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська повторно оштрафувала таке видавництво на 11 900 грн саме за повторне порушення протягом року.

Скарги, попередження і реальний розмір штрафів

Контроль здійснює Уповноважений із захисту державної мови та секретаріат. Алгоритм у сфері обслуговування зазвичай такий: скарга, перевірка, акт, попередження і вимога усунути порушення, і лише тоді — постанова про штраф, якщо порушення не виправлено або повторилося.

За звітом за 2025 рік до секретаріату надійшло 2888 скарг. Майже половина стосувалася обслуговування. Винесено 706 постанов: 404 попередження, 95 штрафів, решту справ закрили, зокрема через сплив строків. Сума штрафів — близько 368 900 грн. Найчастіші суми: 3 400 грн за перше порушення і 8 500–11 900 грн за повторне протягом року.

У першому півріччі 2026 року надійшло 1501 звернення, з них 1378 — скарги. Лідер за кількістю — Київ, далі Одеська, Харківська та Дніпропетровська області. Структура скарг змістилася: багато заяв уже не про касу магазину, а про сайти, вивіски й рекламу.

Важливий нюанс, який рідко потрапляє в короткі новини. Уповноважена публічно визнавала «лазівку» в статті 30: якщо обидві сторони погодили іншу мову, санкцію за сам факт розмови російською застосувати складно. Тому більшість успішних справ стосується не приватної репліки, а відсутності української в обов’язковому публічному шарі — на сайті, ціннику, вивісці, в першому зверненні персоналу.

Місцеві «мораторії»: де рада виходить за свої повноваження

Після 2022 року десятки місцевих рад ухвалювали рішення про «мораторій на публічне використання російської мови», заборону російськомовних концертів чи гастролей. Юридично це найслабша частина всієї конструкції.

Мовна політика за статтею 92 Конституції належить до виключної компетенції Верховної Ради. Закон «Про культуру» також не віддає місцевим радам право самостійно переписувати мовні правила для мистецьких заходів. Базовий мовний закон уже встановлює: мовою культурно-мистецьких, розважальних і видовищних заходів є державна, але є винятки для відтворення творів іншою мовою.

Тому частина місцевих заборон виглядає як політичний жест, а не як стійка норма. Якщо рішення ради суперечить закону, його можна оскаржити. Якщо організатор заходу ігнорує вже чинні норми закону №2704-VIII про мову публічних заходів, відповідатиме не «мораторій», а національний закон.

Окремо стоїть закон №3005-IX про засудження російської імперської політики і деколонізацію топонімії. Він забороняє пропаганду імперської символіки та відповідні назви. Це не заборона мови як такої, хоча на практиці ці два сюжети часто зливають в одну розмову.

П’ять міфів, які не витримують тексту закону

Міф 1. «В Україні заборонено говорити російською»

Ні. Приватне спілкування прямо виведене зі сфери дії мовного закону. Штраф за фразу в парку чи в сімейному чаті законом не передбачений.

Міф 2. «Закон 2026 року ввів тотальну заборону»

Закон №4699-IX прибрав російську з режиму Хартії. Він не створює нового складу правопорушення «розмова російською».

Міф 3. «Російська більше не є мовою меншини взагалі»

Конституція досі згадує російську в статті 10 як мову, вільний розвиток якої гарантується. Змінився міжнародно-правовий режим підтримки за Хартією, а не сам факт існування носіїв мови.

Міф 4. «Будь-яка російськомовна книга чи пісня автоматично незаконні»

Незаконним може бути спосіб публічного поширення: відсутність української версії медіа, реклама недержавною як основна, порушення квот. Зберігання книжки вдома чи прослуховування запису в навушниках закон не регулює.

Міф 5. «Місцева рада може повністю заборонити російську на своїй території»

Не може. Вона може виконувати вже ухвалені закони, але не підміняти парламент.

Що робити в двох типових конфліктних ситуаціях

Якщо вам відмовили в обслуговуванні українською. Зафіксуйте місце, час, назву закладу і суть відмови. Бажано мати свідчення або короткий запис саме факту відмови, а не всієї розмови. Скаргу можна подати до Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови. Для першого порушення бізнесу частіше світить попередження, не одразу максимальний штраф. Мета процедури — змусити з’явитися українську як мову першого контакту, а не «покарати касира».

Якщо вас звинувачують у порушенні лише за те, що ви говорите російською в побуті. Посилайтеся на статтю 2 закону №2704-VIII. Вимога «замовкни в транспорті» від перехожого не є нормою права. Інша річ — етика в конкретній компанії чи черзі: закон тут мовчить, соціальна реакція — ні. Ці два шари варто розділяти, інакше будь-яка побутова суперечка маскується під «статтю закону».

Окремий випадок — офіційні канали: заява до ЦНАП, листування з міськрадою, робочий чат ОСББ як єдиний канал повідомлень від правління. Тут українська вже не «ввічливість», а вимога до суб’єкта, який виконує публічну функцію.

Якщо конфлікт стосується школи, ліцензії медіа, мови документа в суді чи звільнення через мову на роботі, одного звернення до мовного омбудсмена може не вистачити. Тоді потрібні освітній омбудсмен, Держпродспоживслужба, суд або інспекція праці — залежно від того, який саме обов’язок порушено.

Ключові інсайти. «Закон про заборону російської мови» як єдиний акт не існує. Існує державна мова в публічних сферах, звужене місце російської в освіті порівняно з мовами ЄС, квоти в медіа й рекламі та рішення 2026 року прибрати російську з-під Хартії. Побут закон не забороняє. Найчастіші реальні санкції — не за розмову в родині, а за відсутність української на сайті, вивісці чи в першому контакті з клієнтом. Хто шукає коротку формулу, може триматися цієї: держава регулює публічний простір, а не кухню.