Дмитро Олегович Шерембей — український громадський діяч і правозахисник, голова Координаційної ради благодійної організації «100% життя». Його особиста історія починається з важкого підліткового періоду, залежності та ув’язнень, а потім — діагнозу ВІЛ, туберкульозу й гепатиту С на початку 2000-х. Саме досвід майже смертельної хвороби став точкою, з якої виросла багаторічна адвокаційна робота за доступ до лікування.

Сьогодні організація під його керівництвом забезпечує антиретровірусною терапією понад 130 тисяч українців з підтвердженим ВІЛ-статусом, проводить масштабне тестування і відстоює інтереси пацієнтів з різними захворюваннями. Шерембей також обіймає посаду заступника голови Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу і є співзасновником фонду «Пацієнти України».

Його діяльність охоплює не лише безпосередню допомогу, а й системні зміни: участь у створенні електронної системи охорони здоров’я eHealth, відкриття медичних центрів і постійний тиск на державу щодо забезпечення ліками. При цьому публічна фігура залишається предметом дискусій через кримінальне минуле та окремі розслідування.

Ранні роки: Чернігів, залежність і тюрма

Дмитро Шерембей народився 21 лютого 1977 року в Чернігові. Підліткові роки припали на важкі дев’яності, коли місто жило в умовах економічного хаосу. У тринадцять років він вперше спробував опіати, і дуже швидко ін’єкційне вживання наркотиків стало частиною життя. Щоб добувати гроші на дози, підліток і його оточення почали займатися квартирними крадіжками.

За ці злочини його тричі засуджували. Перший вирок — у липні 1992 року: 2,5 роки за крадіжку в особливо великих розмірах. Потім були ще два терміни — загалом вироки сумарно склали близько 10,5 років, з яких він відсидів приблизно вісім. Останнє ув’язнення тривало три з половиною роки, коли Дмитру виповнився двадцять один. У колонії він зайнявся розвитком християнського руху серед ув’язнених, облаштовував молитовні кімнати і намагався змінити середовище навколо себе.

Після звільнення Шерембей зміг позбутися залежності. Він став соціальним працівником і допомагав іншим людям потрапляти до реабілітаційних центрів. Цей досвід пізніше став фундаментом для його роботи в сфері зменшення шкоди.

Діагноз, який перевернув життя

На початку 2000-х Дмитро потрапив до Чернігівської лікарні з важким станом. Там йому поставили одразу три діагнози: туберкульоз, гепатит С і ВІЛ. Вага впала до сорока кілограмів. Лікар прямо сказав, що залишається приблизно два місяці життя. Сам Шерембей згадує цей момент як точку, коли все змінилося.

На той час в Україні антиретровірусна терапія майже не була доступна. Він став одним із перших приблизно ста людей у країні, які почали отримувати АРТ. Препарати довелося приймати щодня, і ця звичка триває вже понад двадцять років. Туберкульоз і гепатит С він згодом вилікував. ВІЛ залишився, але під контролем терапії життя стало можливим.

Саме тоді прийшло розуміння, що проблема не лише особиста. Тисячі людей в Україні опинилися в тій самій ситуації — без ліків, зі стигмою і майже без підтримки держави. Шерембей вирішив не тікати від діагнозу, а зробити його частиною публічної боротьби.

Від волонтера до лідера пацієнтського руху

У 2003 році Дмитро став волонтером у проєкті зі зменшення шкоди в реабілітаційному центрі «Сходи» в Чернігові. Того ж року він долучився до створення регіонального представництва Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД. Організація, яка починалася з кількох активістів, згодом перетворилася на «100% життя» — найбільшу пацієнтську структуру в країні.

У 2005 році Шерембея обрали до Координаційної ради мережі, а згодом він став директором департаменту комунікації, політики та адвокації. У 2011 році він заснував благодійний фонд «Пацієнти України» (спочатку UCAB), який розширив фокус на пацієнтів з онкологією, гемофілією, орфанними захворюваннями, гепатитами та іншими станами.

З 2015 року він очолює Координаційну раду БО «100% життя». Організація стала основним реципієнтом і виконавцем проєктів Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією та USAID в Україні. За роки роботи вона протестувала понад мільйон людей. Кожен третій новий випадок ВІЛ в країні сьогодні виявляється саме в рамках її програм. Станом на середину 2020-х фонд забезпечує безкоштовною терапією близько 130 тисяч українців з підтвердженим статусом.

У 2001 році терапію отримували менше ста людей з приблизно тридцяти тисяч інфікованих. Через двадцять років доступ охопив уже всіх, хто був на обліку.

Системні зміни та конкретні результати

Робота Шерембея ніколи не обмежувалася лише роздачею ліків. Він активно брав участь у конфлікті навколо клініки Інституту епідеміології та інфекційних хвороб НАМН України, де пацієнти відстоювали право на нормальні умови лікування. Акції під Кабміном і переговори завершилися підписанням меморандуму 2013 року.

Організація під його керівництвом стала одним із ключових партнерів у розробці системи eHealth. У 2017–2018 роках «100% життя» виступала фінансовим хабом проєкту, а українська модель електронної охорони здоров’я згодом отримала високу оцінку експертів ОЕСР як перспективна антикорупційна ініціатива.

У 2016 році відкрили пілотний медичний центр «100% життя» у Полтаві, а в травні 2018-го — у Києві. Ці заклади працюють за моделлю толерантності та конфіденційності, приймаючи як ВІЛ-позитивних пацієнтів, так і людей з груп ризику.

Серед нагород — найвища відзнака Європейської конференції зі СНІДу 2011 року за внесок у боротьбу з епідемією та мужність у відстоюванні інтересів пацієнтів, а також премія «Людина року» від проєкту НВ у 2017-му.

Рік	Подія	Значення
1977	Народження в Чернігові	Початок життєвого шляху
Початок 2000-х	Діагноз ВІЛ, ТБ, гепатит С	Початок АРТ, один з перших 100 пацієнтів
2003	Волонтерство і створення регіональної мережі	Вхід у пацієнтський рух
2011	Заснування «Пацієнти України»	Розширення на інші захворювання
2015	Голова Координаційної ради «100% життя»	Керівництво найбільшою організацією
2018	Відкриття медичного центру в Києві	Практична модель допомоги

Дані таблиці базуються на публічних біографічних матеріалах і звітах організації (Wikipedia, NV, офіційні матеріали мережі).

Робота під час війни та сучасні виклики

Після 24 лютого 2022 року «100% життя» швидко переорієнтувала діяльність. Організація забезпечила логістику ліків у зони бойових дій, підтримувала пацієнтів, які вимушено переміщувалися, і продовжувала тестування навіть в умовах блекаутів і обстрілів. У 2024 році в Україні провели 2,7 мільйона тестувань на ВІЛ — більше, ніж до повномасштабного вторгнення.

Шерембей неодноразово наголошував на критичній залежності програм від міжнародної допомоги, зокрема USAID. У лютому 2025 року він публічно говорив, що саме ці програми допомогли зупинити поширення епідемії, але будь-яке різке припинення фінансування ставить під загрозу життя тисяч людей.

Паралельно організація продовжує адвокацію щодо цін на ліки, маркетингових схем в аптеках і доступу до медичного канабісу для пацієнтів з хронічними станами, включно з ветеранами.

Публічний образ і критика

Кримінальне минуле Шерембей ніколи не приховував. Він сам розповідав про три судимості за крадіжки в інтерв’ю. Це частина його публічної біографії.

Водночас навколо нього виникали й інші претензії. У різні роки з’являлися розслідування щодо можливих фінансових схем з міжнародними грантами, ролі в Центрі протидії корупції та фіктивної служби в 207-му батальйоні ТрО разом із Віталієм Шабуніним на початку повномасштабної війни. У 2025 році окремі ЗМІ писали про інтерес Державного бюро розслідувань до фінансових документів організації та звинувачення у фармлобізмі. Офіційних обвинувальних вироків за цими епізодами публічно підтверджено не було.

Шерембей залишається активним учасником дискусій про фармацевтичний ринок, ціни на ліки та роль пацієнтських організацій. Його позиція часто жорстка: він критикує монополізацію аптечного ринку і вимагає прозорості в закупівлях.

Особистий досвід майже смерті від трьох хвороб перетворив колишнього ув’язненого на людину, яка більше двох десятиліть системно тисне на державу за право пацієнтів жити.

Дмитро Шерембей сьогодні — один із найпомітніших голосів українського пацієнтського руху. Його історія показує, наскільки глибоко особистий досвід може впливати на зміни в системі охорони здоров’я цілої країни.