Станом на кінець жовтня 2026 року Міністерство оборони України очолює Євгеній Леонідович Хмара. Він обіймає посаду з 19 серпня 2026 року, коли Верховна Рада затвердила його кандидатуру за поданням Президента. До цього, з середини липня, Хмара виконував обов’язки міністра після кадрових змін в уряді.

Посада міністра оборони в умовах повномасштабної війни поєднує військово-політичне керівництво Збройними Силами, ресурсне забезпечення, розвиток оборонної промисловості та міжнародну співпрацю. При цьому міністр є цивільною особою, що відповідає вимогам законодавства про цивільний контроль над військом.

Нижче розбираємо, хто зараз займає цю посаду, який шлях пройшов Євгеній Хмара, які повноваження має міністр, як влаштована структура відомства та на чому зосереджена робота Міноборони восени 2026 року.

Хто є міністром оборони України станом на жовтень 2026

Євгеній Хмара народився 21 березня 1984 року. До призначення міністром він був генерал-майором і очолював Центр спеціальних операцій «А» Служби безпеки України (відомий як «Альфа»). У січні–липні 2026 року виконував обов’язки голови СБУ. Перед вступом на посаду міністра звільнився з військової служби, щоб відповідати вимозі закону про цивільного очільника Міноборони.

Верховна Рада підтримала його призначення 19 серпня 2026 року. За офіційними даними, за проголосували 312 депутатів. Президент Володимир Зеленський представив нового міністра колективу Міністерства оборони, наголосивши на необхідності повного взаєморозуміння між відомством і армією.

Офіційна біографія на сайті Міністерства оборони підкреслює 20-річний досвід служби у спецпідрозділах. Хмара починав у загоні «Омега» Національної гвардії з 2006 року, з 2011-го служив у «Альфі» СБУ. Брав участь у бойових діях з 2014 року, після повномасштабного вторгнення — у звільненні Київщини та операціях на Сході. За даними відкритих джерел, керував операцією зі звільнення острова Зміїний.

Біографія Євгенія Хмари: від «Альфи» до Міноборони

Кар’єра Хмари формувалася в елітних спецпідрозділах. Після служби в «Омезі» він перейшов до Центру спеціальних операцій «А» СБУ, де пройшов шлях від виконавця до керівника. З 2023 року очолював цей підрозділ. За час його командування «Альфа» входила до трійки найрезультативніших підрозділів Сил оборони за знищенням техніки та живої сили противника, активно працюючи з FPV-дронами та засобами глибокого ураження.

У 2023 році отримав звання бригадного генерала, у червні 2024-го — генерал-майора. З 5 січня 2026 року виконував обов’язки голови СБУ після змін у керівництві служби. На цій посаді курував, серед іншого, кампанію глибоких ударів по російській території.

Серед нагород — орден «За мужність» III ступеня, ордени Богдана Хмельницького різних ступенів, Хрест бойових заслуг та інші відзнаки. Офіційна біографія на сайті Міноборони стисла: більшість деталей служби залишається закритою через специфіку роботи спецпідрозділів. Перед призначенням міністром Хмара звільнився з військової служби — це обов’язкова умова законодавства.

Повноваження міністра оборони та роль у системі управління

Міністр оборони України є членом Кабінету Міністрів і Ради національної безпеки і оборони. Згідно із Законом «Про національну безпеку України», він підпорядковується Президенту як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил і підзвітний Верховній Раді.

До ключових повноважень належать формування державної політики у сфері оборони, оборонне планування, програмний і ресурсний менеджмент, військова кадрова політика, ефективне використання оборонних ресурсів та всебічне забезпечення Збройних Сил. Міністр здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво ЗСУ безпосередньо та через першого заступника, заступників і Головнокомандувача Збройних Сил.

Важливо розрізняти ролі. Міністр відповідає за забезпечення війська, закупівлі, розвиток ОПК, міжнародну допомогу та нормативну базу. Оперативне і стратегічне командування військами здійснює Головнокомандувач ЗСУ (станом на жовтень 2026 року — генерал-майор Михайло Драпатий, призначений у липні 2026-го). Міністр не підміняє військову вертикаль, а забезпечує її ресурсами і політичною підтримкою.

З 1 січня 2019 року посаду може обіймати лише цивільна особа. Це закріплено законодавством для забезпечення цивільного контролю над збройними силами. Кандидати з військовим минулим мають звільнятися зі служби перед призначенням.

Структура Міністерства оборони та команда Хмари

Міністерство оборони — центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері оборони. Воно координує діяльність органів влади у цій сфері та через Генеральний штаб організовує мобілізаційні заходи.

Станом на жовтень 2026 року в керівництві відомства, за даними офіційного сайту, працюють:

• Олексій Вискуб — перший заступник міністра;
• Сергій Боєв — заступник з питань європейської інтеграції (міжнародна співпраця, НАТО, ЄС, залучення допомоги);
• Любов Галан — заступниця, відповідальна за людський капітал (комплектування, соціальний захист, підготовка);
• Олексій Рева — заступник з питань цифрового розвитку;
• Ганна Гвоздяр — заступниця;
• інші заступники та державний секретар Зоряна Стецюк.

Розподіл відповідальності відображає пріоритети: міжнародний напрям, людський ресурс, цифровізація та робота з ОПК. Хмара після призначення зберігав частину команди, яка працювала над реформуванням закупівель.

Ключові пріоритети Міноборони восени 2026 року

У публічних виступах і на зустрічах з партнерами Євгеній Хмара окреслював кілька рівнозначних напрямів: фронт і посилення війська, люди та розвиток оборонної промисловості. Практично це проявляється в конкретних кроках.

Перший пріоритет — протиповітряна оборона. Міністр неодноразово наголошував на потребі перехоплювачів для Patriot та IRIS-T, ПЗРК для боротьби з реактивними безпілотниками та загального посилення багаторівневої ППО (ЗРК, турелі, РЕБ, дрони-перехоплювачі, авіація). Україна пропонує партнерам механізми обміну: передати частину ракет із наявних запасів зараз в обмін на майбутні поставки за вже укладеними контрактами. На зустрічах з представниками групи E5 (Німеччина, Велика Британія, Франція, Польща, Італія) звучали пропозиції щодо передачі близько 10 % відповідних запасів.

Другий напрям — безпілотні системи та ОПК. Українські виробники мають потенціал подвоїти випуск дронів у 2027 році за умови своєчасного фінансування. Хмара підкреслює потребу в прогнозованих закупівлях, реінвестуванні прибутку підприємств і пріоритеті потреб Сил оборони перед експортом. Відбулися зустрічі з представниками ОПК, де обговорювали прозорі правила та розвиток виробництва. Окремо продовжується робота з Lockheed Martin щодо F-16, PAC-3 і локалізації обслуговування.

Міжнародна співпраця включає угоди з Молдовою (обмін досвідом протидії сучасним загрозам), розмови з Румунією щодо Чорного моря та спільних проєктів, контакти зі Швецією та іншими партнерами. Також розвиваються ініціативи на кшталт евакуаційних БпЛА та амфібійних наземних роботизованих комплексів через Brave1 Market.

Людський капітал залишається у фокусі: соціальний захист, підготовка, зниження втрат особового складу. Хмара підкреслював, що рішення відомства мають враховувати досвід тих, хто безпосередньо виконує завдання на фронті.

Попередники на посаді: зміни з 2023 по 2026 рік

З початку повномасштабного вторгнення Міністерство оборони кілька разів змінювало керівництво. Це відображає як потребу в адаптації до умов війни, так і внутрішньополітичні рішення.

Міністр	Період	Ключові акценти
Олексій Резніков	листопад 2021 – вересень 2023	Початок повномасштабної війни, масова міжнародна допомога
Рустем Умєров	вересень 2023 – липень 2025	Систематизація допомоги, робота з партнерами
Денис Шмигаль	липень 2025 – січень 2026	Перехідний період після змін в уряді
Михайло Федоров	січень – липень 2026	Цифровізація закупівель, масштаб дронів, прозорість
Євгеній Хмара	з липня/серпня 2026	ППО, ОПК, deep strike, людський капітал

Дані за відкритими джерелами, включно з офіційними повідомленнями та хронологією призначень.

Зміна з Федорова на Хмару відбулася на тлі урядової перестановки в липні 2026 року. Паралельно змінився Головнокомандувач ЗСУ: Олександра Сирського замінив Михайло Драпатий. Таке одночасне оновлення військово-політичного та військового керівництва вимагає чіткої координації між Міноборони і Генеральним штабом.

Процедура призначення та вимога цивільного статусу

Міністра оборони призначає Верховна Рада за поданням Президента. Кандидат має бути цивільною особою. Особи, які звільнилися з військової служби або служби в правоохоронних органах, можуть бути призначені лише після спливу певного строку (законодавство встановлює десятирічний термін у відповідних випадках), тому Хмара звільнився зі служби безпосередньо перед призначенням.

Ця норма діє з 2019 року і покликана забезпечити цивільний контроль. На практиці вона не виключає досвідчених військових, але вимагає формального переходу в цивільний статус. Президент представляє кандидата, парламент голосує, після чого міністр складає присягу і входить до складу Кабінету та РНБО.

У реальних кейсах процес часто супроводжується консультаціями з фракціями та публічним представленням пріоритетів. У випадку Хмари голосування відбулося більшістю, а Президент одразу окреслив очікування щодо взаємодії з армією.

Взаємодія з Головнокомандувачем і практичні нюанси

Ефективна робота системи залежить від чіткого розділення функцій. Міністр забезпечує ресурс і політику, Головнокомандувач керує військами. З практики останніх років видно, що розриви в комунікації або різні пріоритети створюють додаткове навантаження на фронт. Хмара після призначення підкреслював необхідність спільної швидкої реакції на зміни війни.

Багато хто стикається з плутаниною: хто саме «командує армією». Відповідь залежить від контексту. Оперативні рішення приймає військове командування, а міністр впливає через забезпечення, кадрову політику і нормативну базу. Цифрові інструменти (системи управління, закупівлі через електронні платформи) частково зменшують бюрократичні розриви, але не замінюють особисту координацію.

Станом на осінь 2026 року пріоритети Хмари — швидке посилення ППО, масштабування дронів і прогнозованість роботи з виробниками — логічно продовжують лінію на технологічну перевагу, яку активно розвивали попередники. Водночас його досвід у спецпідрозділах і глибоких ударах додає фокус на ураження спроможностей противника.

Ситуація залишається динамічною: потреби фронту змінюються швидше за бюджетні цикли, а міжнародна допомога залежить від політичних рішень партнерів. Тому практична цінність посади міністра оборони полягає не лише в формальних повноваженнях, а в здатності швидко перетворювати домовленості на поставки і рішення, які відчувають військові.