Олександр Юрійович Есаулов — український прозаїк, який пройшов шлях від фінансиста й заступника голови Прип’ятського міськвиконкому до автора дитячих детективів і мемуариста чорнобильської трагедії. Він народився 18 листопада 1952 року, став свідком і учасником евакуації Прип’яті 1986-го, а в зрілому віці почав писати книжки, що поєднують пригоди, фантастику та особисті спогади. Помер 27 травня 2023 року в Ірпені.

Його біографія тісно переплетена з атомною енергетикою України: після Чорнобиля він працював у структурах, пов’язаних з ядерною безпекою, і до кінця життя обіймав посаду технічного директора Інституту підтримки експлуатації АЕС. Літературний доробок налічує близько п’ятнадцяти творів — від серії «Заекрання» до детективів про Льоху Холмса й Миху Ватсона та роману «Переможців не судять», відзначеного на «Коронації слова».

Есаулов писав українською та російською, залишаючись другом дитячих бібліотек і людиною, яка вміла розповідати складні історії просто й тепло. Його тексти про зону відчуження й підліткові пригоди продовжують жити серед читачів, а особистий досвід ліквідатора додає їм особливої ваги.

Життя Олександра Есаулова почалося далеко від України — у невеликому селі Ромачі на території тодішньої Горьківської області. Батько, військовослужбовець, і мати виховували двох синів у родині, де дисципліна й відповідальність були звичними словами. Згодом сім’я переїхала, і юний Олександр опинився в Україні. Він закінчив Республіканську середню школу-інтернат за класом кульової стрільби, став кандидатом у майстри спорту й неодноразовим чемпіоном України. Стрільба вимагала холодної голови й точності — якості, які пізніше допомогли йому в кризових ситуаціях.

У 1970 році його призвали до армії. Після служби він вступив на підготовче відділення Київського інституту народного господарства й 1977-го отримав диплом економіста за спеціальністю «Фінанси СРСР». Перші кроки професійного шляху пролягли через фінансові структури: Київський обласний фінвідділ, а з листопада 1980-го — посада завідувача міського фінансового відділу в Прип’яті. Молоде місто атомників жило своїм ритмом, і Есаулов швидко став частиною його адміністративної тканини.

Прип’ять і чорнобильський перелом

У 1985 році Олександра обрали заступником голови Прип’ятського міського виконавчого комітету. Саме на цій посаді його застала ніч 26 квітня 1986-го. Коли вибухнув четвертий енергоблок, місто ще спало. У наступні години й дні довелося організовувати евакуацію майже п’ятдесяти тисяч людей, забезпечувати житло, роботу, виплати компенсацій за втрачене майно. Есаулов вів записи — ті самі нотатки, які через двадцять років ляжуть в основу його перших книжок.

Робота в ті дні була виснажливою й небезпечною. Радіація, хаос, відсутність повної інформації — усе це лягало на плечі місцевої влади. Пізніше, уже 2007 року, за участь у ліквідації наслідків аварії його нагородили орденом «За заслуги» III ступеня. Ця нагорода стала офіційним визнанням того, що він не просто виконував службові обов’язки, а брав на себе відповідальність у найскладніший момент.

Після евакуації Прип’яті кар’єра Есаулова продовжилася в структурах, пов’язаних з атомною галуззю. Він працював заступником директора Інституту ядерних досліджень АН УРСР, заступником начальника планово-економічного відділу виробничого об’єднання «Спецатом», обіймав керівні посади в екологічних і комерційних організаціях. Був керуючим справами Ощадбанку України. З кінця 1990-х і до останніх днів життя — технічний директор Інституту підтримки експлуатації АЕС. Ця посада вимагала глибокого розуміння безпеки атомних станцій і постійної уваги до деталей.

Літературний шлях: від мемуарів до дитячих детективів

Писати Олександр Есаулов почав уже після п’ятдесяти. Спочатку це були впорядковані щоденникові записи про 1986 рік. Українські видавництва тоді не зацікавилися рукописом, тож перша книжка вийшла в Москві 2006-го невеликим накладом. Того ж року він отримав заохочувальну відзнаку на літературному конкурсі «Дитячий портал», і видавництво «Зелений пес» випустило його першу дитячу повість.

Так народилася серія «Заекрання» — цикл фантастичних пригод, у яких діти стикаються з комп’ютерним світом, вірусами й таємницями великих сканерів. «Game over!», «Антивірус», «Канікули для Інформи», «Вихідний формат», «Таємниця Великого Сканера» — ці книжки швидко знайшли свого читача. Вони поєднували легкість мови з актуальними для підлітків темами технологій і пригод.

Паралельно розвивалася серія дитячих детективів про Льоху Холмса та Миху Ватсона. Хлопці розслідують справи різного калібру — від «Кенінґової колекції» до «Полювання на догхантерів» і «Якого кольору собаки в Прип’яті». Остання назва особливо промовиста: письменник повертав юних читачів до теми зони відчуження, але вже через призму детективної інтриги. Усього в цій серії вийшло понад десяток книжок, багато з яких опублікувало вінницьке видавництво «Теза».

Для дорослих читачів Есаулов написав «Хазяїна зони» — роман, у якому чорнобильська тема звучить уже без дитячої пом’якшеності. Окреме місце займає «Переможців не судять» — твір, що 2009 року здобув IV премію «Коронації слова». Пізніше з’явилися сценарій кінофільму «Господар Зони «Ч» (також відзначений на конкурсі), книжка «Город, которого нет» і кілька оповідань.

Назва / серія	Жанр	Рік / видавництво	Особливості
«Game over!» та серія «Заекрання»	Дитяча фантастика	2006–2008, «Зелений пес»	Комп’ютерний світ, пригоди підлітків
Дитячий детектив (Льоха Холмс і Миха Ватсон)	Дитячий детектив	2011–2016+, «Теза»	Понад 10 справ, включно з прип’ятськими мотивами
«Хазяїн зони»	Роман для дорослих	2009, Клуб сімейного дозвілля	Тема зони відчуження
«Переможців не судять»	Роман	2011, «Богдан»	Премія «Коронація слова» 2009

Дані про книжки зібрані з відкритих каталогів видавництв і бібліографічних джерел, зокрема матеріалів Національної бібліотеки України для дітей.

Стиль і особливості творчості

Есаулов писав без зайвої патетики. Його дитячі тексти тримають напругу, але залишають місце для гумору й теплих стосунків між героями. У мемуарах і дорослих творах відчувається людина, яка бачила справжню катастрофу й не намагається її романтизувати. Він умів говорити з дітьми як із рівними — про технології, про відповідальність, про те, що світ складніший, ніж здається з першого погляду.

Окремо варто відзначити його дружбу з бібліотеками. Національна бібліотека України для дітей після смерті письменника опублікувала слова співчуття, підкресливши, що він був «великим другом бібліотек» і любив спілкуватися з юними читачами. Це не просто формальна фраза — за нею стоять зустрічі, обговорення книжок і щира увага до дитячого сприйняття.

Особисте життя і останні роки

Олександр Есаулов був одружений з Зінаїдою Михайлівною. У подружжя народилися донька Наталка (1980) і син Михайло (1985). Обидві діти здобули вищу освіту й працюють. Батьки письменника й брат оселилися у Вінниці. Сім’я залишалася важливою опорою протягом усього життя, особливо в роки після Чорнобиля, коли робота вимагала постійної напруги.

Останні десятиліття він поєднував відповідальну технічну посаду з літературною творчістю. Писав і українською, і російською, залежно від аудиторії й задуму. Навіть після 2014-го й особливо після початку повномасштабного вторгнення його книжки про зону відчуження набули нового звучання — уже не лише як спогад про 1986-й, а як частина ширшої історії про місця, які Україна змушена знову й знову відвойовувати в небезпеки.

27 травня 2023 року Олександр Юрійович Есаулов пішов із життя в Ірпені. Йому було сімдесят. Національна бібліотека України для дітей і читацька спільнота відзначили цю втрату як прощання з людиною, яка вміла перетворювати важкий досвід на історії, зрозумілі й потрібні наступним поколінням.

Його книжки досі можна знайти на полицях — і в серії детективів, і в збірках про Чорнобиль. Вони залишаються свідченням того, як одна людина може пройти через атомну катастрофу, зберегти професійну відповідальність і ще знайти сили розповідати про це дітям так, щоб вони не лякалися, а розуміли.