Мюнхенська конференція з безпеки щорічно збирає в баварській столиці лідерів держав, військових, дипломатів і експертів, щоб обговорювати найгостріші виклики міжнародної політики без жорстких протоколів і обов’язкових рішень. Вона виросла з невеликої зустрічі часів холодної війни в глобальну платформу, де звучать голоси від Вашингтона до Києва, а її звіти задають тон дискусіям на цілий рік. Саме тут народжуються ідеї, які потім впливають на рішення урядів і альянсів.

Ця зустріч стала символом діалогу в епоху розломів: від загроз ядерної ескалації до гібридних атак і переосмислення трансатлантичних зв’язків. Для України вона перетворилася на важливу сцену, де лунають заклики до підтримки, гарантій безпеки та єдності Європи. Її історія тісно переплетена з прагненням уникнути повторення великих війн, а сучасні події лише підсилюють цю місію.

У листопаді 1963 року в Мюнхені зібралася невелика група людей — близько шістдесяти політиків, військових і науковців. Серед них був майбутній канцлер Гельмут Шмідт і молодий американський політолог Генрі Кіссінджер. Ініціатором став Евальд-Гайнріх фон Кляйст-Шменцін, видавець і офіцер вермахту, який у двадцять два роки брав участь у змові 20 липня 1944 року проти Гітлера. Він добровільно погоджувався на самогубну місію з вибухівкою, але план зірвався. Після війни цей чоловік, останній живий учасник тієї змови, вирішив створити простір, де можна було б відкрито говорити про безпеку, щоб ніколи більше не допустити катастрофи світового масштабу.

Спочатку захід називався «Internationale Wehrkunde-Begegnung» — зустріччю з військової справи. Вона проходила в готелі Bayerischer Hof і залишалася майже закритою для країн НАТО. Фон Кляйст керував нею до 1998 року, перетворивши скромну ініціативу на традицію. Після закінчення холодної війни форум відкрився для представників Центральної та Східної Європи, а згодом — для Китаю, Індії, Японії та багатьох інших держав. Назви змінювалися: спочатку Wehrkundetagung, потім Конференція з політики безпеки, а з 2008–2009 років закріпилася сучасна — Munich Security Conference, або Мюнхенська конференція з безпеки.

Еволюція керівництва та організаційної структури

Після засновника естафету прийняв Горст Тельчик, колишній радник канцлера Гельмута Коля. Під його керівництвом (1999–2008) конференція вийшла далеко за межі трансатлантичного кола. Далі на довгі роки її очолив Вольфганг Ішингер — досвідчений дипломат, який зробив форум ще більш глобальним і заснував у 2011 році некомерційну організацію, а пізніше — повноцінний фонд. З 2022 по 2025 рік головою був Крістоф Гойсґен, а після нього знову Ішингер, доки Єнс Столтенберг, колишній генеральний секретар НАТО, не зможе повністю приступити до обов’язків.

Сьогодні організацією займається Stiftung Münchner Sicherheitskonferenz. Вона залишається приватною, незалежною від урядів структурою. Саме це дозволяє учасникам говорити вільніше, ніж на офіційних самітах. Конференція не приймає резолюцій і не підписує обов’язкових документів. Її сила — у неформальних розмовах у кулуарах, де народжуються ідеї, які потім повертаються в столиці у вигляді політичних рішень.

Період	Голова	Ключові зміни
1963–1998	Евальд-Гайнріх фон Кляйст-Шменцін	Заснування, фокус на НАТО, формат Wehrkunde
1999–2008	Горст Тельчик	Відкриття для Східної Європи, Азії
2008–2022	Вольфганг Ішингер	Глобалізація, створення фонду, сучасна назва
2022–2025	Крістоф Гойсґен	Період повномасштабної війни в Україні
з 2025	Вольфганг Ішингер (тимчасово), Єнс Столтенберг (призначений)	Нові виклики мультиполярності

Дані про керівництво підтверджуються офіційними матеріалами securityconference.org та енциклопедичними джерелами.

Що робить Мюнхенську конференцію унікальною

Головна відмінність — атмосфера. Тут немає суворого протоколу. Президенти, міністри оборони, генерали й аналітики можуть сидіти за одним столом і сперечатися без дипломатичних фільтрів. Паралельно з основною програмою працюють десятки сайд-івентів, у яких беруть участь правозахисники, бізнесмени, представники громадянського суспільства. З 2015 року щороку виходить Munich Security Report — аналітичний документ, який задає порядок денний. У 2026 році він вийшов під назвою «Under Destruction» і говорив про руйнування післявоєнного міжнародного порядку, про «політику руйнівного м’яча», коли сила починає переважати над правилами.

Саме цей звіт став відправною точкою для дискусій у лютому 2026 року, коли конференція зібрала майже півсотні глав держав і урядів.

Окрему увагу організатори приділяють молодим лідерам, жінкам-парламентаркам і інноваціям у сфері безпеки. Існує навіть спеціальна премія Евальда фон Кляйста «за мир через діалог». У 2026 році її отримав український народ — за мужність і захист свободи всієї Європи. Це рішення прозвучало особливо сильно на тлі триваючої війни.

Мюнхенська конференція та Україна: від попереджень до фронтової дипломатії

Для України цей форум набув особливого значення після 2014 року, а з 2022-го став однією з ключових міжнародних сцен. Президент Володимир Зеленський неодноразово виступав тут із жорсткими й емоційними промовами. У 2022 році, за кілька днів до повномасштабного вторгнення, він попереджав про російську загрозу. У наступні роки говорив про потребу в системах ППО, боєприпасах, гарантіях безпеки та про те, що ілюзія «розділити Україну, щоб уникнути війни» нагадує трагічні помилки минулого.

У 2026 році, під час 62-ї конференції, яка проходила 13–15 лютого, українська тема знову була в центрі. Зеленський наголошував на необхідності посилювати тиск на агресора перед будь-якими переговорами, говорив про реальні втрати російської армії та про єдність Європи як найкращий «перехоплювач» російських планів. На полях конференції відбувалися зустрічі з європейськими лідерами, обговорювалися кредити, спільні оборонні проєкти та довгострокові гарантії. Український дім, організований за підтримки Фонду Віктора Пінчука, став окремим простором для розмов про майбутнє.

Цікаво, що сама назва «Мюнхенська конференція» у багатьох викликає асоціації з 1938 роком, коли в тому ж місті лідери Німеччини, Британії, Франції та Італії підписали угоду про передачу Судетської області без участі Чехословаччини. Тоді політика умиротворення лише підживила апетити агресора. Сучасна конференція свідомо будується на протилежному принципі — на відкритому діалозі та відмові від ілюзій, що поступки диктаторам приносять мир.

Основні теми останніх років і формат роботи

Порядок денний постійно змінюється разом зі світом. У різні роки говорили про кіберзагрози, клімат як фактор безпеки, штучний інтелект, енергетичну залежність, міграцію, гібридні війни. Після 2022-го домінують питання європейської оборони, трансатлантичних відносин і підтримки України. У 2025 році гаслом стала «мультиполяризація», у 2026-му — осмислення руйнування старого порядку.

• Європейська безпека та оборона — як Європа може стати більш самостійною, не розриваючи зв’язків зі США.
• Трансатлантичні відносини — пошук нової формули співпраці в умовах політичних змін по обидва боки океану.
• Регіональні конфлікти — Україна, Близький Схід, Африка, Індо-Тихоокеанський регіон.
• Технології та інновації — дрони, штучний інтелект, кіберпростір як поле бою.
• Глобальний Південь — залучення голосів країн, які раніше рідко звучали на таких майданчиках.

Конференція триває три дні. Основні сесії проходять у Bayerischer Hof, частина заходів — у Rosewood Munich. Окрім пленарних засідань, працюють закриті обіди, стратегічні зустрічі експертів і спеціальні сесії. Учасників зазвичай кількасот, серед них десятки глав держав, міністрів і високопоставлених військових.

Чому ця платформа залишається важливою

У світі, де дипломатія часто стає заручницею внутрішньої політики, Мюнхенська конференція зберігає рідкісну якість — можливість говорити прямо. Тут можна почути не лише офіційні заяви, а й справжні страхи, розрахунки та надії. Для маленьких і середніх держав це шанс бути почутими нарівні з великими. Для експертів — можливість вплинути на мислення політиків. Для журналістів і аналітиків — унікальний матеріал із перших рук.

Фонд, який стоїть за подією, проводить протягом року додаткові зустрічі в різних столицях, стратегічні семінари та програми для молодих лідерів. Це вже не просто щорічний з’їзд, а постійно діюча мережа. Її фінансування змішане — державні, корпоративні та приватні внески, що дозволяє зберігати відносну незалежність.

Коли в лютому 2026 року в Мюнхені знову зібралися лідери, повітря було насичене напругою. Війна в Україні тривала, трансатлантичні відносини проходили перевірку, а звіт «Under Destruction» звучав як попередження. Проте саме в такій атмосфері конференція виконує свою головну роль — не дає світові забути, що безпека будується не лише на зброї, а й на готовності говорити навіть тоді, коли говорити важко.

Історія, яка почалася з людини, яка майже стала смертником у змові проти тирана, сьогодні продовжується в залах, де вирішується, чи зможе сучасний світ уникнути нових катастроф. Мюнхенська конференція залишається живим доказом того, що діалог — не слабкість, а необхідна умова виживання.