Автор: Юрій Карташов, віце-президент Quartesian

Рівень суспільної дискусії на рахунок того, чи повинні ІТ-ФОПи платити податки на загальних підставах, залишає бажати кращого: з одного боку, «ненажерливі мажори зовсім не платять податки, через них пенсіонерам їсти нічого!», з іншого – «так ми всі дружно трактор заведемо, і взагалі ми еліта!». Навіть у проєктах реформ складно знайти оцифровані сценарії того, що може Україна отримати, якщо водночас ліквідує цей «внутрішній офшор». Тільки струс повітря і ліві (в ідеологічному сенсі) сентенції, не підкріплені ніякими, нехай навіть приблизними, фінансовими планами від наслідків такого рішення.

Давайте пройдемося по фактах і цифрах, як це має робити адекватний менеджер, тверезо зважуючи майбутні прибутки і збитки.

Сьогодні в завтрашній день

Почнемо з найпростішого – скільки зараз отримує від IT-ФОПів бюджет (консолідований, включно з регіонами), а також безпосередньо Пенсійний фонд (оскільки він, вочевидь, теж претендує на шматок пирога від того, що недоплачують спритні айтішники).

Податок на доходи фізосіб. Згідно з даними податкової, за 2019 рік IT (5 основних КВЕДів) було сплачено єдиного податку на суму 6,1 млрд грн. Ці цифри легко верифікуються незалежним підрахунком: всього айтішників приблизно 173 000 (Мінюст), середня зарплата за даними dou.ua в середини 2020 року становила $2162, отже 5% від цієї суми майже копійка в копійку збігається з наведеною вище цифрою. При оцінці надходжень за 2020 рік можна просто застосувати пропорцію, враховуючи зростання кількості ІТ-ФОПів 2019 року на 19%. Разом: 7,2 млрд.грн.

Обмежимося цією сумою, хоча за статистикою, загальна сума в 295 млрд грн надходжень від ПДФО лише на 65% складається з відрахувань із зарплати, решта – податок на відсотки, спадок тощо. Тому в ній ще більша частина потрапляє від айтішників, крім єдиного податку. І тут незрозуміло, як вираховувати, з якої зарплати можна більше відкласти на депозит, з відсотків від якого теж йде чимало ПДФО – із середньої в 12 000 грн або з 58 000 грн як в IT?

Надходження до Пенсійного фонду. Тут достатньо помножити 173 000 програмістів на мінімум 2020 року в 1039 грн/місяць, і вийдемо на цифру в 2,2 млрд грн.

ПДВ, акциз і ввізне мито: тут все непросто. Розраховувати, скільки  в особистих витратах програміста складає ПДВ – надскладна задача. Можна лише грубо оцінити, що у 80% всіх витрат айтішників «сидить» ПДВ, виходячи з оцінки середньої місячної винагороди ФОПів, це веде до цифри в 22 млрд грн. Ці гроші ФОПи опосередковано сплачують у бюджет, купуючи імпортну техніку, недешевий алкоголь, заправляючись бензином або орендуючи коворкінги. Інші податки – акцизи й митні збори можна оцінити зважаючи на те, що вони по порядку повинні бути пропорційні ПДВ, бо сильно прив'язані до споживання. Це дає ще 10 млрд грн.

Разом маємо близько 41 млрд грн, які злісні ІТ-оптимізатори прямо або побічно приносять у бюджет і ПФ.

Wishful thinking

Давайте змоделюємо ситуацію, коли ми силою батога заганяємо всіх комп'ютерних злодіїв у загальні рамки: 18% ПДФО + 1,5% військовий збір + 22% пенсійний. Очевидно, що все це відбуватиметься майже повністю за рахунок доходів самих айтішників, оскільки зростання видатків навіть на 20% автоматично зробить український ринок неконкурентним. За проблеми на «внутрішній кухні» ніякий умовний американський замовник додатково не платитиме.

Формально, якщо більше нічого не зміниться, це дасть зростання доходів бюджету і ПФ на 40 млрд грн, це легко оцінити, використовуючи оцінку поточної бази єдиного податку в ІТ і знайомі цифри відрахувань у межах трудових відносин.

Перемога! Знайдено додаткові 40 млрд грн (23,1 + 26,0 – 7,2-2,2) надходжень, або цілих 2,5% від загального бюджету.

Але тут, як завжди несподівано, починаються нюанси, які ми зараз спробуємо квантифікувати.

Ранок стрілецької страти

1. Скорочення від непрямих податкових надходжень.
   Варто зазначити, що більш ніж непогані гроші, які отримує рядовий айтішник, зрозуміло, витрачаються на: авто, бензин, сигарети, айфони, курси йоги тощо. При зростанні податків, на руках у айтішників залишається істотно менше грошей, що скорочує споживання й перестає генерувати ПДВ та інші податки, скоротивши їх пропорційно зниженню доходів «на руки» на 29%, або 9,5 млрд грн. При цьому ми фактично прибираємо істотну частину грошей з обігу, скорочуючи вільний ринок, і це, за принципом доміно, не може не залишити поза увагою великий шматок економіки. Тепер – ніяких корпоративних страховок (у нас безкоштовна медицина, за яку ми платимо податки), ніяких приватних садочків і шкіл (є державні).
2. Оптимізація і перехід в «чорну» зону
   Навіть зараз, згідно з dou.ua, до 15% айтішників отримують або «сіру» або взагалі зарплату «в конверті». Цілком очевидно, що рішення влади зустрічатимуть запеклий опір, хтось переходитиме на оплату «в чорну», розігріваючи ринок обналу, хтось –  працювати через офшори (фінтех і е-резидентство – у допомогу), і від очікуваних мільярдів можна абсолютно сміливо прибирати мінімум 30%, або 15 млрд грн.
3. Еміграція
   Тут я не хочу згущувати фарби та голосити, що «цвіт ІТ» масово побіжить купляти квитки в один кінець. Давайте оцінимо цей ефект, який, безсумнівно, буде відчутним – падіння доходів на третину напевно змусить задуматися багатьох.
   Нехай еміграція складе 10% від загального числа айтішників (що відповідає вже наявним настроям і статистиці). При цьому виїдуть насамперед високооплачувані фахівці. Це дасть скорочення надходжень на 5,7 млрд грн. Після реформи середня чиста зарплата в ІТ впаде з $2000/місяць до $1400, що вже буде менше, ніж у Польщі ($1543) і ніж у Німеччині ($3331) поготів. Ця різниця потенціалів тепер вже не зможе стримуватися бажанням «жити на рідній землі», різниця буде приголомшлива.
   

   

   Нагадаємо, що за даними LinkedIn, серед Software Engineers, які закінчили КПІ, понад 25% вже емігрували.
   

   

   Тут можна навіть не згадувати супутній збиток на кшталт зниження рівню інноваційного потенціалу країни, демографічних втрат (їдуть сім'ями) або зниження привабливості українського ринку.
4. Пенсійні зобов'язання
   Одним з аргументів на користь переходу на «білу» зарплату безпосередньо для єдинників майже завжди називають «забезпечену старість». Тому, коли сьогоднішні «джуніори» вийдуть на пенсію, їм потрібно буде платити вже виходячи НЕ з мінімального розміру, як зараз, а з розміру «збілілих» зарплат, що в кілька разів перевищує середню. Звичайно, на той момент ситуація стане зовсім катастрофічною (до 2050 року на одного працюючого припадатиме до трьох пенсіонерів), але очевидно, що в такому разі вони утримуватимуть набагато більше інших.
   Тут виключно складно оцінювати, маючи попереду фундаментальну невизначеність.
   
   Проте, можна провести наступні найпростіші актуарні викладки:
   - Кількість IT-ФОПів, що доживуть до пенсії, якщо відкинути тих, хто поїде або перейде працювати «вчорну», зважаючи на таблиці смертності станом на 2020 рік, складе 108 000 осіб.
   - Припустимо, що всі ФОПи, що перейшли на загальну систему, справно платитимуть внески до ПФ, починаючи з 30 років і до 60. Тоді, згідно з поточними нормами, вони зможуть претендувати на пенсію в розмірі 41% від середньої зарплати. Нагадаємо, що після реформи зарплата становитиме близько 48 000 грн у середньому (без вирахування податків), що розраховується виходячи з оцінки поточних оборотів ФОПів в ІТ в 144 млрд грн.
   - Порахуємо майбутні пенсійні зобов'язання для всіх цих 108 000, привівши їх до вартості грошей зараз, виходячи зі ставки дисконтування у 2% ( за фактом, це різниця між індексацією і ставкою якогось безризикового активу на кшталт ОВДП). Тепер, якщо врахувати, що зараз ці люди претендують лише на мінімальну пенсію (1769 грн), то зростання зобов'язань, які держава повинна буде починати платити через 30 років становитиме 119 млрд грн.
   - Тепер давайте розіб'ємо цю суму на 30 років, які працюватимуть ІТ-шники до досягнення пенсії, використовуючи ті ж таблиці смертності і ставку. Тоді з допомогою нехитрих математичних розрахунків, отримаємо, що кожен рік потрібно буде відкласти додатково 5,7 млрд грн у рахунок майбутніх зрослих пенсій.
   При цьому після реформи на руках грошей стає менше, розвиток приватних НПФ не відбувається. Підсумок – додаткове збільшення зобов'язань ПФ на 5,7 млрд грн щороку. Якщо вже й говорити про соціальну справедливість, то не можна не зазначити, що майбутня вигода безпосередньо для IT складе всього третину від відрахувань до ПФ після передбачуваної реформи (всі принади єдиної і стільки років непорушної солідарної системи).
   

   

5. Соціальне страхування на випадок безробіття
   Тут без питань: навіщо ІТ-компанії, коли проєкт завершено, тримати умовного системного архітектора на лавці запасних за власний рахунок, якщо за це тепер зможе заплатити держава? Беремо 16 млрд грн витрат Фонду страхування від непрацездатності у 2020 році, і з огляду на прив'язку до середньої зарплати отримуємо, що тепер айтішники зможуть законно претендувати мінімум на 1,2 млрд грн/рік цих виплат. Дивитися на страхування від інвалідності/нещасних випадків вже немає сенсу, оскільки в ІТ такі ризики на кілька порядків менші, ніж, наприклад, для шахтарів, тут буде просто пряма дотація виплат останнім за рахунок ІТ-сектору.
   Якщо говорити про загальний «захист прав працівників», то неможливо не зазначити те, що кон’юнктура ринку праці в ІТ-секторі фактично призводить до «диктату робітників»: компанії вкрай важко тиснути на фахівця, який щотижня отримує декілька гарячих пропозицій від конкурентів.
   
   

   

Підсумок

За сукупністю факторів, ми виходимо на зовсім не таку масштабну суму, як може спочатку здаватися, а саме в додаткові всього лише 3 млрд грн на рік (7,6% від поточного розміру прямих і непрямих податків в ІТ, 7,4% від очікуваних надходжень і 0,2% від загальних доходів бюджету та ПФ). При цьому це вельми оптимістичні оцінки, оскільки кожен із факторів може на перевірку видатися набагато більш жорстким (рівень оптимізації, скорочення бізнесу через незручність довгострокових трудових контрактів у проєктній роботі, більш інтенсивна еміграція тощо).

Іронічно, але такий радикалізм за своїм ефектом майже дорівнює підвищенню єдиного податку лише на пару процентних пунктів, які мало хто й помітить.

Запитання, чи варта така реформа:

1. істотного падіння доходів сотень тисяч сімей та економічно пов'язаних із ними громадян;
2. вилучення грошей з ефективного ринку на користь наскрізь іржавої годівниці;
3. еміграції висококваліфікованих технічних фахівців, зниження рівня надходження валюти, інвестиційної привабливості країни та потенціалу розвитку – можна залишити небайдужим читачам.