Зміна податкового резидентства. Чому айтішники виїзджають з України

  • 8 ноября, 14:45
  • 3550
  • 0

Що відбувається на українському ринку IT, чому українські айтішники залишають батьківщину та якими є нюанси оподаткування в Україні та за кордоном,  розбирали разом з експертами в UBR

Айтішники виїжджають

Останнім часом все частіше з'являється інформація про те, що айтішники залишають Україну попри заборону на виїзд чоловіків віком 18-60 років. Якоїсь чіткої статистики немає – її, скоріш за все, підіб'ють вже після війни, та й проаналізувати непросто, адже підприємці часто мають юрособи в різних державах.

"В мене немає статистики "відходу", але так, є така інформація. Лише здогадки, судячи з інформації, яка мелькотить в чатах та новинах. Хоча й раніше, до війни, багато хто робив юридичні особи за кордоном", – розповів UBR.ua підприємець у сфері IT-бізнесу Михайло, який побажав не називати свого прізвища.

З такою думкою загалом погоджується й член правління Інтернет-асоціації України (ІнАУ) Олександр Глущенко та зазначає, що, ймовірно, за нинішніх умов виїзд є можливим завдяки корупційним схемам, оскільки під час відкриття фірми за кордоном там необхідно бути присутнім особисто.

"Для того, аби бути присутнім там, потрібно виїхати з України, а тут новий "ринок". Я думаю, що після війни, якщо військкоми скинуться, вони можуть купити Росію. Корупцію ніхто не скасовував і, в принципі, кажуть, що за гроші можна виїхати. Якщо погортати соціальні мережі, то дехто викладає фоточки, що він вже за кордоном. Щоб потрапити туди, було кілька варіантів: або відкупитися, або поїхати туди як волонтери та кинути тих, хто їм дав документи, щоб потрапити до цього єШлях", – вважає Олександр Глущенко.

Чому їдуть

Є кілька причин, чому українці зі сфери IT залишають батьківщину. Головна з них – звісно, війна та пов'язаний з нею хаос. "Бояться військкоматів та ситуації, коли гребуть тих, хто не хоче, не може та не має мотивації, і не беруть тих, хто хоче, мотивований та вміє", – зазначає Олександр Глущенко.

Інша причина – валютні обмеження Національного банку України, через які доходи айтішників падають, адже обмінюють вони свій валютний виторг в Україні за заниженим фіксованим курсом. Фірма за кордоном дозволяє уникнути цього дискомфорту.

"Я думаю, що багато хто пішов в обхід. Було багато дискусій та вебінарів, як приймати гроші не в Україні. Я думаю, що фіксованим курсом НБУ домігся того, що багато хто за можливості не заводить валютний виторг в Україну, що створює додатковий тиск на гривню", – вважає підприємець Михайло.

Різниця між ринковим курсом та фіксованим курсом НБУ в перерахунку на великі суми може бути значною, що й змушує декого залишати Україну.

"Мені один клієнт розповідав, що втрачає 75 тис. грн на сумі, яку він там отримує, якщо продає валюту. 75 тис. грн на 15 або 20 тис. доларів – це чимало", – наводить приклад податковий консультант Київського центру підтримки та розвитку бізнесу, генеральний директор компанії Е.С.Консалтинг Олександра Томашевська.

Оподаткування

Виїжджають українські фахівці до різних країн – як до таких розвинених, як Велика Британія, США та Канада, так само й до країн, що розвиваються. Попри те, що перша категорія є досить привабливою, там є такий суттєвий мінус, як оподаткування, що є набагато більш важким, ніж в Україні.

"В іншій країні все одно важче, ніж у своїй. Потрібні все одно консультанти, потрібно спілкуватися з банками, потрібно подавати пояснення, російською або українською, не всі це хочуть робити. Ну добре, англійською вони можуть це робити, але все одно треба звертатися до місцевих бухгалтерів, до місцевих юристів. Це теж затратно, дехто відкриває фірму за кордоном, щодо такої фірми теж потрібно звітувати", – пояснює Олександра Томашевська.

В іноземних банках необхідно надавати пояснення щодо грошей, які виводяться на закордонні рахунки, там діє комплаєнс та фінмоніторинг, незалежно від сплати чи несплати податків. "Перевірка документів, джерела походження, вимоги показати податкові декларації присутні практично скрізь і це не такий лояльний український підхід: ну покажіть хоча б якісь документи", – пояснює Олександра Томашевська.

Тому найбільший попит мають такі країни, що розвиваються, як країни Балтії, насамперед Естонія, Грузія, Туреччина, де для айтішників створено спеціальні пільгові умови.

"Є країни, де для умовних айтішників є певні пільги. Це країни Балтії, та сама Естонія, Грузія, Туреччина. Всі вони мають певні програми для айтішників, всі розуміють, що виростити такий кадр потрібно років 10-15 вчитися, потім ще практику набиває, в середньому 5-10 років. А тут готовий приїхав, чому б йому не дати якісь пільги – живи у нас, гроші заробляй та відповідно й витрачай у нас", – розповідає Олександр Глущенко.

Однак навіть й у "пільгових" країнах не все так просто. Експерти кажуть, що й там теж є підсупні моменти, які можуть перекривати плюси від роботи там.

"За кордоном, як би воно не було привабливо, повірте, я знаю "зворотні" історії, коли люди насилу витягували гроші з Грузії, з Прибалтики. Щодо Еміратів – ні, але Емірати – для білих, це дорога юрисдикція, там і жити дорого, і обслуговуватися. Середній підприємець до Еміратів не поїде з 3 тис. доларів, це дуже маленький дохід", – уточнює Олександра Томашевська.

Водночас пільгове оподаткування в Україні для айтішних "фопів" все одно залишається більш привабливим – 2%, адже в світі практично немає такого феномену як ФОП.

"Загалом у Європі податки є вищими та немає такої великої податкової діри, що фізособа та фізособа-підприємець сплачують абсолютно різні податки. За кордоном податок існує однаковий незалежно від твого статусу. Ну або майже однаковий, різниця не може бути такою суттєвою, що фізособа сплачує майже 20%, а фізособа-підприємець – 2%. Такого ніде більше немає", – пояснює Олександра Томашевська.

Багато хто залишається

Тому, констатують експерти, багато айтішників продовжують так чи інакше працювати в українській юрисдикції, але використовують нинішню ситуацію, щоб натиснути на владу зробити умови ще більш привабливими.

"Підприємці, на мій погляд, більше піаряться та обурюються. Низькоподаткових юрисдикцій не так багато залишилося, і навіть якщо вони залишилися, то далеко не всі є простими та привабливими. Якщо людина вибрала Емірати, але там одна валютна платіжка може коштувати близько 100 доларів, бо там банківські послуги дорогі. Але 100 доларів платіжка покриє єдиний податок в Україні, який вони могли б там сплатити", – уточнює Олександра Томашевська.

Виїжджають здебільшого лише ті, хто твердо вирішив залишити Україну з якихось своїх причин. Конфігурація оподаткування та відносно невелика на цей момент різниця між фіксованим та готівковим курсом стимулюють залишатися в Україні.

"Підприємці намагаються просто отримати гроші без втрат. Ось таке їхнє завдання. Ось податок їх влаштовує, а курс, за яким вони конвертують гроші, не влаштовує. І є така позиція: вони намагаються гроші отримувати на рахунки за кордоном або через платіжні системи, а декларувати їх під єдиний податок 2% або 5%, дивлячись хто скільки сплачує, в Україні", – пояснює Олександра Томашевська.

Будь-яка інша діяльність у Європі, наприклад, коли можна працювати "нелегально", отримуючи гроші на картку та перебуваючи при цьому в статусі "безробітного" біженця, є чреватою. Місцеві податківці все одно вирахують та знайдуть. Тому багато айтішників залишаються в Україні та продовжують тут працювати.

"Ситуація загалом нормальна. Більшість нашого нечисленного колективу змогли пристосуватися до роботи у воєнних умовах. Один пішов до ЗСУ. Інші продовжують працювати. Клієнти намагаються нас підтримувати. Нові клієнти, звичайно, цікавляться ризиками та загрозами. Але наразі відмов через перебування розробки в Україні не було. Хоча ми змушені зараз шукати кандидатів в інших країнах, бо минулого року дуже виросли зарплати програмістів в Україні", – резюмує IT-підприємець Михайло.


0 комментариев
Сортировка:
Добавить комментарий

IT Новости

Смотреть все