Product Designer Світлана Луценко працює в IT з 2007 року. У 2018-му вона переїхала до США, де витратила майже два роки на пошуки першої full-time роботу за фахом. Та все ж це вдалось, а тому Світлана влаштувалася у Xandr, яку потім викупила Microsoft.

За цей час пошуку вона помітила кілька цікавих відмінностей між Україною та США. До прикладу, в самопрезентації та термінах отримання оферу. 

Різниця між пошуком роботи в ІТ у США та Україні

Світлана розповіла, що процес отримання оферу від американських компаній часто значно довший, ніж в українських.

«Якщо від першого контакту до старту праці мине три місяці – це швидко. Зазвичай це триває довше», – додала Світлана.

Вона пояснила, що деякі компанії шукають людину доти, доки не знайдуть пул кандидатів, а лиш потім обирають. Або ж вакансії відкривають лише для того, щоб моніторити попит, а насправді їх немає. Буває, що вакансію закривають, коли кандидат уже на останньому етапі співбесід, бо просто змінилися потреби.

Світлана додала, що американські компанії багато уваги звертають на софт-скіли кандидатів, адже часто є велика черга спеціалістів, які підходять за технічними вимогами.

«Американські компанії дещо лякав мій український досвід роботи»

Спеціалістка розповіла, що в Україні працювала як Front-end Developer. Та, крім того, ще виконувала багато іншої роботи, не пов’язаної з тим, що було в посадових інструкціях чи зазначено в тайтлі посади.

«Мені здається, що це нетиповий досвід для американських компаній, і вони сприймали його доволі скептично. Коли я їм розповідала про свій досвід роботи, то зазвичай применшувала досягнення й була аж занадто скромною. Це також їх лякало», – поділилася вона.

Хвали та (не?) перехвали себе

Світлана також помітила ще одну різницю.

«На одному із занять професорка запитала як icebreaker про те, скільки мов ми знаємо. Я відповіла, що дві з половиною: українська, російська і наполовину англійська. Поруч сиділа американка, яка сказала, що говорить трьома мовами. Після уроку я поцікавилась, які це мови, і вона відповіла, що англійська, британська, та японська […] Виявилося, що дівчина просто вміє рахувати японською до п’яти та може написати декілька ієрогліфів», – поділилася українка.

Вона припустила, що американські рекрутери звикли до вихвалянь у стилі «я знаю японську», тому, коли приходять українці та знецінюють свій досвід, для них це дивно.

Крім того, в інших українцях, з якими працює чи спілкується, Світлана помітила подібні сумніви у своїх навичках. 

«Ми постійно боремося з синдромом самозванця. Ми часто себе недооцінюємо, і це дуже заважає в житті й роботі».