Чому ми не розуміємо усієї жесті витоку даних і що з цим робити?

  • 19 августа, 15:17
  • 3674
  • 0

Скандали на кшталт історії з Facebook та Cambridge Analytica привернули увагу медіа до захисту персональних даних, однак більшість людей досі достеменно не знають, що воно таке — цифрова приватність. Прояснити це питання спробував журналіст The Atlantic Дерек Томпсон. Основні його думки переказав  Захар Процюк — співавтор Telegram-каналу з оглядами та переказами англомовних лонгрідів The Old York Times.

Коротка історія приватності

Чому ми не розуміємо усієї жесті витоку даних і що з цим робити?

Порушення приватності можливе лише тоді, коли є що порушувати. Тому сам термін «цифрова приватність» (data privacy) з’явився у США лише в другій половині 19 століття. Це відбулося завдяки появі телеграфу і телефону, а також хвилі урбанізації та поширенню фотографії. «Миттєві фото і дротові комунікації принесли технології в наш особистий простір, а швидка урбанізація фізично зблизила людей», — пише Томпсон.

Однією з перших судових справ у сфері приватності був позов 1902 року в штаті Нью-Йорк. Жінка позивалася до компанії, яка використала її фото на пакетах з борошном, не спитавши її дозволу. Хоча суд відхилив позов, цей випадок привернув увагу публіки до захисту особистих даних.

У другій половині 20 століття дебати навколо приватності перейшли з локального на національний рівень. У Штатах під час Холодної війни люди боялися прослуховувань та спостереження; однією з головних причин був наратив шпигунської загрози та «полювання на відьом» маккартизму. Популярність книги «1984» Джорджа Орвелла, в якій описується антиутопічний світ диктатури та безперервного спостереження — гарний маркер тодішніх настроїв західного суспільства.

Епоха капіталізму спостереження

У 21 столітті уявлення про цифрову приватність сильно змінилося. Наші предки гадки не мали, скільки всього технологічні компанії знатимуть про наше життя. 30-40 років тому збирати великі масиви даних про дрібні аспекти поведінки було практично неможливо (і дуже дорого), а зараз Google, Facebook чи Amazon роблять це безперестанку.

Нам здається, що ми отримуємо безкоштовні сервіси. Насправді ж ми платимо за них доступом до інформації про свою поведінку. Великі дані дозволяють прогнозувати майбутні кроки людини і навіть ще не сформовані уподобання — компанії використовують цю інформацію для адаптації своїх продуктів або реклами.

Чому ми не розуміємо усієї жесті витоку даних і що з цим робити?

Американська дослідниця та письменниця Шошана Зубофф називає це «капіталізмом спостереження» (surveillance capitalism). Замість залізної руди капіталісти 21 століття використовують поведінку користувачів соцмереж як сировину для побудови персоналізованих алгоритмів. Зубофф каже, що у цій системі немає місця приватності, яка необхідна здоровій особистості.

Глобальне цифрове забруднення

Попри всі нещодавні скандали, пов’язані з витоками персональних даних, більшість людей продовжує користуватися цифровими сервісами без особливих побоювань. 

Ми розуміємо, що порушення цифрової приватності — це погано, а от чим це шкодить особисто нам — ні.

На думку журналістки Джулії Анґвін, спроби усвідомити особисту шкоду від порушення інформаційної приватності хибні із самого початку. Вона порівнює приватність зі зміною клімату і має для цього власний термін — «цифрове забруднення».

Як і з глобальним потеплінням, так і з приватністю ми не завжди розуміємо, якого збитку завдано конкретно нам, бо головна шкода — колективна. «Навіть якщо у вас буде рак, ви не зможете дізнатися, чи в цьому винна хімічна фабрика недалеко від вашого дому», — каже Джулія.

Приклад з Cambridge Analytica гарно показує різницю між особистою та колективною шкодою. Використання даних Facebook для впливу на американських виборців мало негативний ефект для суспільства та американської політичної системи. Однак якби ви запитали особисто конкретного виборця, на якого вплинула реклама Cambridge Analytica, то він би був переконаний, що зробив свій вибір самостійно.

Щоб боротися з цією проблемою, потрібно змінити перспективу. Якщо маленька групка активістів почне сортувати сміття, це не зупинить зміну клімату. Зупинити його можуть законодавчі заборони, причому їх мають імплементувати багато країн одночасно. Схожа ситуація з цифровою приватністю. Щоб забезпечити захист персональних даних, потрібні масштабні колективні зміни: тиск на уряди, міжнародна співпраця, договори (така собі власна версія Паризької кліматичної угоди) та максимальне поширення ідеї про захист цифрових прав.

Джерело: vctr.media


0 комментариев
Сортировка:
Добавить комментарий

IT Новости

Смотреть все