Ідею цього допису мені навіяв зовсім не роман Бальзака, назву якого я використав у дещо зміненому вигляді, а перегляд телесеріалу Кремнієва долина. Чудовий серіал, в якому у всій красі показано суперечливість та неоднозначність сучасної Мекки світового ІТ. Якось у Ілона Маска запитали його думку про цей фільм і він відповів, що все дуже схоже на правду. Мабуть, у той момент Ілон уявляв себе Річардом Гендріксом, геніальним програмістом, що заснував свій стартап та боровся проти могутньої корпорації на чолі з мільярдером Гевіном Белсоном. Та тепер Маск сам нагадує того мільярдера – цинічного, егоїстичного та надзвичайно самовпевненого. Проте мова зараз не про нього, а про феномен Кремнієвої долини, який багато хто хотів повторити, але так і не зміг.

Як і будь яке складне явище, успіх Кремнієвої долини не можливо пояснити якоюсь однією причиною. Це сукупність багатьох факторів, що зійшлися в певній точці простору та часу. Я не буду детально описувати історію її становлення, адже в Інтернеті є достатньо інформації на цю тему. Лише зазначу, що в часи зародження долини як технологічного центру напівпровідникової індустрії тут сконцентрувалася велика кількість науковців та інженерів. Причиною цього став як всесвітньовідомий Стенфордський університет, так і наявність багатьох фірм, що працювали на військову та аерокосмічну промисловість. Все це забезпечувало не тільки великий вибір професійних кадрів, а й породжувало атмосферу інноваційності та креативності.

Також варто згадати про історичний контекст того часу. Це був період Холодної війни, який відзначався суперництвом між Сполученими Штатами та Радянським союзом, що відбувалося в ідеологічній, економічній та технологічній сферах. В 1958 році, у відповідь на запуск СРСР супутника Супутник-1, міністерством оборони США було засноване агентство передових оборонних дослідницький проектів (DARPA). Воно відповідало за фінансування багатьох проривних технологій, серед яких найбільш відомою є мережа ARPANET, що дала початок Інтернету, без якого неможливо уявити собі ні Кремнієву долину, ні ІТ галузь в цілому. Ці два фактори, людський капітал та державна підтримка, стали початковим поштовхом у неймовірній історії про те, як американська мрія перетворилася на реальність.

Слід зазначити, що для досліджень потрібна була ще й наукова та промислова база і вона знайшлася у вигляді дослідницьких лабораторій в університетах та великих корпораціях. Тільки у Каліфорнії крім Стенфордського університету знаходяться такі відомі навчальні заклади, як Каліфорнійський технологічний інститут та університет Берклі, а серед корпоративних науково-дослідницьких центрів можна відзначити Xerox PARC. Та виникає питання, чи цього достатньо щоб пояснити успіх Кремнієвої долини? Багато хто вважає, що так. Що досить профінансувати створення технологічних парків та наказати великим корпораціям впроваджувати інновації розроблені в рамках таких комплексів. Ця думка особливо популярна серед лідерів авторитарних та диктаторських режимів типу китайського чи російського. І хоча Китай є доволі успішним у розвитку ІТ галузі, здебільшого він займається копіюванням уже існуючих технологій, а російський Сколково є чудовим прикладом бездумного наслідування, яке перетворилося на справжній карго-культ та елементарне розкрадання державного фінансування. Річ у тому, що великі корпорації та університети досить часто не схильні комерціалізувати нові винаходи.

Така ситуація не дивна для навчального закладу, та у випадку бізнесу ця поведінка здається нелогічною. Проте її можна пояснити. Як правило, нові винаходи витісняють старі продукти та спричиняють руйнівний вплив на традиційних гравців і може здатися, що в інтересах компанії бути джерелом таких інновацій. Але тут виникає так звана дилема інноватора, яка полягає у необхідності відмови від свого основного продукту. Це дуже ризикований крок, адже вимагає зрештою пожертвувати поточними доходами та клієнтською базою на користь нової та невипробуваної ідеї. Крім того, велике значення має внутрішня політика компанії, що змушує працівників боротися за свій вплив, авторитет та репутацію, яким загрожує таке рішення. Як приклад, розглянемо хрестоматійною історію розробки та комерціалізації графічного користувацького інтерфейсу.

Усе почалось із Дугласа Енгельбарта та досліджень, що він проводив у 1960-ті роки у науково-дослідному інституті Стенфорда в рамках проекту NLS (oN-Line System). Результатом цієї роботи були революційні інновації в області графічного інтерфейсу, такі як виведення растрового зображення на екран, гіпертекст та прототип текстового редактора. У 1968 році відбулася презентація, що стала віхою у розвитку людино-машинного інтерфейсу та здобула поетичну назву Матір усіх презентацій. І не дарма, адже там Енгельбарт продемонстрував практично всі фундаментальні елементи цієї технології: віконний інтерфейс користувача, комп’ютерну графіку, уже згаданий гіпертекст, відеоконференцію та комп’ютерну мишу. Але у фінансовому плані його успіхи були набагато скромнішими. Із суттєвого можна зазначити суму в $10 000, яку Енгельбарт отримав від патенту на мишу. Однак, його вплив на розвиток технологій був величезним і спонукав дослідників з лабораторії Xerox PARC перейняти естафету.

У підсумку з’явилася концепція графічного інтерфейсу WIMP (вікно, іконка, меню, вказівний пристрій) в рамках якої було створено комп’ютер Alto, а пізніше – його наступник Star. Та виявилося, що вони не зацікавили босів Xerox і не вироблялися як комерційний продукт, а застосовувалися лише в якості корпоративного інструменту. Комерційне втілення концепція графічного користувацького інтерфейсу отримала аж у 1984 році в легендарному комп’ютері Macintosh фірми Apple, а потім і у продукті компанії Microsoft, не менш легендарній графічній оболонці (пізніше операційній системі) Windows.

Як бачимо, ще одним надзвичайно важливим компонентом успіху Кремнієвої долини була приватна ініціатива та вільний ринок. Так, Стів Джобс не придумав концепцію графічного інтерфейсу і не розробив перші прототипи, але він розгледів неймовірну перспективу такого продукту та зміг запропонувати кінцевому користувачеві те, чого він потребував і хотів. У цьому плані Джобс був геніальною людиною, що зробила не одну революцію на ринку цифрових гаджетів. Навіть якби Macintosh був єдиним його досягненням, він уже залишився б легендою, але Стів Джобс на цьому не зупинився і ми отримали iPod, iPhone та iPad. Кожен з цих девайсів став справжньою сенсацією у свій час. Та яким би геніальним провидцем ти не був, щоб вивести новинку на ринок потрібні інвестиції.

І тут постає дилема, якщо це дійсно інноваційна розробка, то не можливо гарантувати її успіх і тільки запуск реального продукту може показати його потенціал. Та як ми уже знаємо, великі корпорації не схильні робити ставку на ризиковані проекти. Виходом з цієї ситуації є венчурний бізнес, що спеціалізується на інвестиціях у компанії, котрі не мають тривалої історії розвитку, тобто у стартапи. Вперше в сучасному вигляді венчурні компанії сформувалися якраз у Кремнієвій долині і спричинили справжній вибух інновацій. Це дозволило їй перетворитися на таку собі тестову платформу у світі бізнесу.

На відміну від Джобса, Білл Гейтс ніколи не володів даром передбачення, його таємною супер силою був талант бізнесмена. Не буду переказувати історію з IBM PC та MS-DOS, яка і так усім відома. Лише додам, що ситуація, коли головними бенефіціарами цього проекту стали невеликі на той час компанії Microsoft та Intel, а не сама IBM – є ще однією притчею про битву Давида та Голіафа. Якщо поглянути на історію Microsoft, то стане помітно, що інновації це не її сильна сторона. Перша версія Windows вийшла майже через два роки після Macintosh, а ще Гейтс не зміг вчасно розгледіти потенціал мережі Інтернет і проспав революцію на ринку веббраузерів.

У чому ж тоді секрет цієї корпорації? Думаю, відповідь полягає у вмінні Білла Гейтса вигравати конкуренцію шляхом ефективніших стратегій комерціалізації продукту, інколи цинічних та безкомпромісних. Таким чином, Windows стала домінуючою операційною системою для персональних комп’ютерів, Internet Explorer витіснив Netscape Navigator, а хмарна платформа Azure складає серйозну конкуренцію AWS від Amazon. Виходить, що успішний бізнес цілком можливо побудувати на реалізації (часом навіть кращій ніж оригінал) чужих ідей. Ось тільки така залежність від винаходів, які зроблені не тобою, може стати у майбутньому серйозною проблемою.

Негативний вплив високих доходів можна побачити на прикладі Сан-Франциско. Капітал великих технологічних компаній і високі зарплати спричинили швидкий ріст нерівності доходів. Хоча за останній період місто сильно розбагатіло, як і його жителі, проте це стосувалося в основному тих, хто працював в ІТ. У наслідок великої кількості високооплачуваних працівників ціни на житло злетіли, а середній клас та місцеві громади змушені були залишати місто у пошуках кращої долі. Така висока вартість життя породжує, крім усього іншого, зростання кількості бідних та бездомних людей.

Зі свого досвіду можу підтвердити, що був шокований великою кількістю безхатьків коли відвідував місто під час відрядження. Такий контраст між багатством і бідністю справляє гнітюче враження. Перше, що я навіть не побачив, а відчув, коли вийшов з метро у центр міста, був запах травички і, як ви розумієте, це була не та трава, що росте на клумбах чи у парках. У Сан-Франциско важко бути письменником, художником чи просто тим, хто не вписується в інших місцях. І який тут зв’язок з ІТ запитаєте ви? На мою думку, Кремнієва долина це ще й культурний феномен.

Варто пригадати, що молодіжний рух хіпі, як один з найяскравіших проявів протесту проти традиційного суспільства та В’єтнамської війни, виник у 1965 році у Сан-Франциско. І хоча він проіснував недовго, рух справив великий вплив на американську культуру та суспільство. Увесь цей антиелітарний, антивоєнний та контркультурний протест 1960-х років і заклав бунтівний дух Кремнієвої долини. Такий вплив чітко простежується в біографії Стіва Джобса, що у пошуках духовного просвітлення їздив до Індії та експериментував із психоделіками, зокрема з ЛСД. Особисто я не вважаю, що вживання наркотиків сприяє підвищенню креативності, мало того, зловживання ними веде до деградації особистості, а це врешті решт і призвело до занепаду самого руху хіпі. Однак, культурний контекст за якого зароджувалася долина мав недооцінений вплив на її майбутнє. І те, що зараз він так кардинально змінився не йде їй на користь. Колишній ідеалізм та нонконформізм замінило бажання швидкої наживи. Дуже часто молоді компанії мріють не про те, щоб стати новими Google чи Amazon, а про те, як вигідніше їм продатися.

Чи означає це кінець Кремнієвої долини? Не обов’язково. Кожна успішна компанія переживає одні і ті ж етапи розвитку, від стартапу та швидкого росту до стабільного бізнесу. Через схожі етапи пройшла і сама долина, від романтичних років її зародження, через неспокійний період становлення, що нерідко проходив через кризи, такі як крах доткомів, до сучасної стадії зрілості. Причиною успіху Кремнієвої долини стала велика кількість факторів, таких як людський капітал, державна підтримка, науковий та промисловий потенціал, приватна ініціатива і венчурні інвестиції, а також бунтівна культура, що допомагала молодим підприємцям йти проти авторитетів та ламати устої традиційного бізнес середовища. Втрата кожного з цих елементів загрожує подальшому її розвитку.

Щоб залишатися на плаву Кремнієва долина має постійно трансформуватися інакше на неї чекає стагнація та занепад. Гарним прикладом таких трансформацій є Microsoft відколи її керівником став Сатья Наделла. Компанії вдалося відмовитися від орієнтації своїх продуктів виключно на операційну систему Windows, вона почала широко застосовувати у власних розробках принципи відкритого програмного забезпечення, а також вчасно інвестувала в OpenAI і тепер активно впроваджує її напрацювання у власні продукти та сервіси.

Можливо, як це не парадоксально звучить, саме знання про дилему інноватора уже частково її нівелює і в тому, щоб залучати підтримку великих та досвідчених компаній немає нічого поганого. Головною проблемою, що може стати на шляху подальшого розвитку долини є монополія технологічних гігантів. Відсутність конкуренції вбиває будь-який прогрес, тому дуже важливо, щоб державні інституції з цим боролися, як би складно це не було і якими б профанами вони інколи не виглядали.

Тому масштабний антимонопольний процес проти Apple, який нещодавно був розпочатий міністерством юстиції США, як на мене, є рухом у правильному напрямку. Крім того, відтік спеціалістів з долини, що почався ще до ковіду та пришвидшився під час пандемії може посприяти її культурному різноманіттю через зменшення вартості життя, яке дозволить людям інших професій та соціальних груп знайти тут своє місце. Не знаю яким буде майбутнє, та точно скажу, що спостерігати за цією історією з її непередбачуваними, а інколи і драматичними поворотами буде надзвичайно цікаво.