Як відкидати непотрібне — уривок з книги «Коротко і по суті»

  • 19 марта, 11:22
  • 3756
  • 0

У видавництві «Наш формат» виходить переклад книги Ґреґа Маккеона «Коротко і по суті. Мистецтво визначати пріоритети». Книга розповідає, як відкинути все зайве і та, займаючись найважливішим, докладати мінімум зусиль.

Уривок із сьомого розділу під назвою «Гра: скористайтеся мудрістю внутрішньої дитини».


Наприкінці класичного мюзиклу «Мері Поппінс» похмурий і безрадісний містер Бенкс приходить додому — його «звільнено, викинуто, випхано на вулицю». Але він чомусь здається абсолютно щасливим — настільки щасливим, що одна зі служниць доходить висновку, що він «геть з глузду з’їхав».

Як відкидати непотрібне — уривок з книги «Коротко і по суті»

Навіть його син зауважує: «Це не схоже на батька». І справді, батько — наче інша людина: він віддає дітям поремонтованого паперового змія і затягує пісню «Ходімо запустимо змія». У Бенксі, який став вільним від монотонної нудної роботи в банку, оживає його внутрішня дитина.

Його гарний настрій творить дива: у всіх мешканців будинку піднімається бойовий дух, і меланхолійна до того родина Бенкса перетворюється на радісну, захоплену, товариську. Це, звісно, вигадана історія, але вона показує, які потужні зміни можуть статися, якщо ми повернемо у свої будні гру.

Формально більшість із нас ніколи не навчали грі, коли ми були малими; ми включалися у гру природно, інстинктивно. Уявіть чисте захоплення немовляти, коли мама бавиться з ним у «ку-ку». Уявіть, як розкривається фантазія дітей, що за ролями розігрують вигадану історію. Уявіть малюка у стані, який Михай Чиксентмихаї назвав «потоком», коли він споруджує власне міні-королівство із картонних коробок. Але ми дорослішаємо — і щось стається. Нам кажуть, що гратися — це банально.

Гратися — марнування часу. Гратися — необов’язково. Гратися — по-дитячому. На жаль, більшість цих негативних меседжів надходить звідти, де гру уяви мали б заохочувати, а не придушувати.

Слово «школа» походить від грецького слова schole, яке означає «дозвілля». Однак сучасна система шкільної освіти, що народилася в часи індустріальної революції, усунула з процесу навчання дозвілля — і більшу частину задоволення.

Кен Робінсон, який присвятив дослідженню творчості у школах своє життя, помітив: школи вбивають у дітях потяг до творчості — замість того, щоб живити її грою: «Ми продалися фаст-фудовій моделі освіти, і вона підриває наш дух і енергію так само, як фаст-фуд виснажує тіло…Уява — джерело всіх досягнень людства. І я вважаю, що способом, яким ми навчаємо своїх дітей і навчаємося самі, ми постійно наражаємо її на небезпеку».

У цьому він має рацію. Ідею про те, що гра — це банально, ми приносимо із собою в доросле життя; коли влаштовуємося на роботу, вона вкорінюється ще сильніше. Та річ не лише в тому, що гру заохочують надто мало компаній; сумно, що багато з них цілеспрямовано викорінюють її.

Правда, деякі компанії та керівники прикидаються, що розуміють цінність гри для розвитку креативності, але більшість із них неспроможні створити таке середовище для гри, яке давало би поштовх справжнім дослідженням.

Усе це не повинно дивувати нас. Сучасні корпорації народилися в часи індустріальної революції, коли була тільки одна причина існувати — ефективно й масово виробляти певний продукт. Ба більше, ті древні менеджери брали приклад з військових — а в тому середовищі зовсім не до ігор. (Насправді у корпораціях і сьогодні користуються військовою лексикою; ми часто говори мо, що наші працівники «у перших рядах», та й саме слово «компанія» — від назви військової частини).

І хоча індустріальна ера вже лишилася далеко в історії, більшість сучасних компаній і досі опирається на ці моральні засади, структури і системи. Гра — як щось таке, чим ми займаємось для задоволення, а не для результату (запуск паперового змія, прослуховування музики, кидання бейсбольного м’яча), — може здаватися неважливим заняттям. Часто до неї так і ставляться. Але насправді гра дійсно багато в чому важлива.

Засновник Національного інституту гри Стюарт Браун дослідив так звану ігрову історію шести тисяч осіб і дійшов висновку, що гра здатна суттєво покращити геть усе — від стану здоров’я до особистих взаємин, якості освіти та здатності організацій створювати щось інноваційне. «Гра, — вважає він, — робить мозок пластичнішим, більш адаптивним і творчим». У нього є влучний вислів: «Ніщо так не розпалює мозок, як гра».

Ігри для мозку

Неможливо переоцінити значення гри в нашому житті. Дослідження на тваринах показали: гра настільки важлива для розвитку основних когнітивних здібностей, що може навіть вплинути на виживання виду. Дослідник Боб Фаґан, який 15 років вивчав ведмедів грізлі, виявив, що ті ведмеді, які найбільше гралися, найдовше жили. Коли його спитали чому, він сказав:

«У світі, де постійно з’являються нові випробування і трапляються неоднозначні ситуації, гра готує ведмедів до майбутніх змін на планеті».

Яак Пенксеп дійшов подібного висновку у книзі «Афективна нейронаука: основи емоцій людей і тварин», де написав: «Точно відомо одне: тварини під час гри особливо схильні виявляти гнучкість розуму і творчість».

Але з усіх видів тварин, зазначає Стюарт Браун, найбільше полюбляють гратися люди. Ми створені для гри, ми творимо себе у процесі гри. Коли ми граємося, ми найповніше демонструємо свою людську натуру, найповніше виявляємо індивідуальність.

Чи можна взагалі сумніватися, що часто хвилини, в які ми почуваємося такими живими, хвилини, з яких народжуються найкращі спогади, — це хвилини гри?

Гра змінює наш хід думок, і ми набуваємо здатності досліджувати: породжувати нові ідеї або бачити старі у новому світлі. Вона додає нам допитливості, сильніше налаштовує на новаторство; ми глибше входимо в робочий процес. Гра фундаментально важлива для Есенціаліста, адже вона щонайменше трьома способами підживлює здатність досліджувати.

По-перше, гра збільшує список доступних варіантів. Вона допомагає помітити можливості, яких ми інакше не помітили б, і утворити зв’язки, яких інакше не утворили б. Вона розширює світогляд і горизонти. Вона допомагає ще раз обміркувати старі тези і додає нам сприйнятливості до не перевірених ще ідей. Вона дозволяє розширити потік свідомості і вигадати нові історії.

Або, як колись сказав Альберт Ейнштейн: «Коли я досліджую самого себе і свій спосіб мислення, я доходжу висновку, що дар фантазії значив для мене більше, ніж талант всотувати позитивні знання».

По-друге, гра — протиотрута від стресу, і в цьому суть, адже стрес не тільки ворог продуктивності — він здатен просто «вимкнути» ділянки нашого мозку, що відповідають за творчість, допитливість, здатність досліджувати. Знаєте, як це буває: у вас стрес на роботі — і раптом усе починає летіти шкереберть. Ви не можете знайти ключі, постійно на щось наражаєтесь, забуваєте критично важливий звіт на кухонному столі.

Нещодавні дослідження припускають, що стрес підвищує активність частини мозку, яка відповідає за емоції (мозочкова мигдалина), і знижує активність частини, яка відповідає за когнітивну функцію (гіпокамп). Результат очевидний: ми не можемо думати ясно.

Я на власних дітях бачив, як гра запускає цей процес у зворотному напрямку. Коли напруга надто сильна і здається, що все вийшло з-під контролю, я саджу їх малювати. І коли вони малюють — усе змінюється майже миттєво. Стрес тане, а їхня здатність досліджувати відновлюється.

Як відкидати непотрібне — уривок з книги «Коротко і по суті»

По-третє, як пояснює психіатр Едвард Галовел, який спеціалізується на дослідженнях мозку, гра позитивно впливає на виконавчі функції мозку. Він пише: «До виконавчих функцій мозку входять планування, визначення пріоритетів, складання розкладу, співчуття, делегування, прийняття рішень, аналіз — словом, більшість навичок, які директор має відточити до ідеалу, щоб збудувати успішний бізнес».

Гра стимулює і ті ділянки мозку, що відповідають за логічні судження, і ті, що відповідають за безтурботне, нічим не обтяжене сприйняття. Враховуючи це, навряд чи варто дивуватись, що головні прориви в міркуваннях відбулися якраз під час гри.

Галовел зазначає: «Колумб був захоплений грою, коли його осінило, що земля кругла. Ньютон бавився в уявну гру, коли побачив яблуню і раптом зрозумів силу тяжіння. Вотсон і Крік гралися з можливими формами молекули ДНК, коли виявили подвійну спіраль. Шекспір усе життя бавився з п’ятистопним ямбом. Моцарт не грався тільки тоді, коли спав. Уявні експерименти Ейнштейна — чудові приклади того, що відбувається, коли мозок запрошують до гри».

Про роботу і гру

Деякі інноваційні компанії нарешті прокинулись і зрозуміли, що гра дуже важлива. Гендиректор «Твіттера» Дік Костоло заохочує до гри через сміх: він заснував у компанії гурток імпровізації. Як колишній стендап-комік, він знає, що імпровізація підштовхує людей думати ширше, гнучкіше, нетрадиційно, творчо. Інші компанії заохочують до гри через середовище.

«Ай-Ді-О» (IDEO) проводить зустрічі у «Мікробусі» — невеличкому транспортному засобі. Біля будівлі «Ґуґлу» ви, скоріш за все, наштовхнетеся на великого динозавра, покритого рожевими фламінго (і це тільки один приклад з багатьох).

У студіях «Піксар» (Pixar) кабінети художників можуть мати який завгодно вигляд — від бару зі старих вестернів до дерев’яної хижки. (Мене особливо вразив один із таких офісів: він від підлоги до стелі був заставлений фігурками із «Зоряних війн»).

Я колись знав успішну жінку, яка працювала у видавництві і завжди тримала на робочому столі кнопку «Легко». Кожного разу, коли хтось після розмови з нею вже збирався йти з кабінету, він чи вона могли по-дитячому порадіти — ляснути долонею по великій червоній кнопці, після чого на весь офіс звучав гучний голос: «Це було легко!». А інша жінка у тій же компанії, кабінет якої був далі коридором, повісила на стіну плакат з ілюстрацією із дитячої книжки, щоби нагадувати собі, як їй подобалося читати в дитинстві.

Забавки на столах, динозаври з фламінго, море іграшок з фільмів — декому це може здатися банальним відволіканням, але насправді ці речі здатні впливати геть по-іншому. Вони перетворюють гру на життєво важливий ресурс творчості й дослідження.

Гра не просто допомагає нам зрозуміти, що для нас суттєво важливо. Вона сама по собі — суттєво важливе.

То як же кожен з нас може додати у професійне й особисте життя більше гри? У свою книжку Браун вмістив підручник для початківців, щоб допомогти читачам відновити зв’язок із грою. Він пропонує читачам видобути спогади про гру зі свого дитинства. Що вас захоплювало, коли ви були малими? Як ви сьогодні можете це поновити?


0 комментариев
Сортировка:
Добавить комментарий