Intetics заснували у Мінську ще в 1995 році, на зорі «білоруського аутсорсингу». Сьогодні цей потужний розробник входить до топ-50 найсильніших світових аутсорсингових компаній. 

Випускає сильні продукти: практично у всіх японських і німецьких автомобілях стоїть навігаційна карта України виробництва Intetics; розробка компанії у минулому році отримала нагороду «Найкращий технологічний проект в Африці»; розробила омні-платформу для спортивного тоталізатора, якою користуються десятки мільйонів людей. 

На початку 2020 року Intetics виповнюється 25 років. Те, що бізнес весь цей час розвивався, виходив з кризових ям і ріс, означає одне: на його чолі стоїть мудра людина з нетривіальним мисленням. Борис Концевой, CEO Intetics, розповідає про катастрофи в розвитку компанії, ставлення до прогнозів і різниці між білорусами, українцями та росіянами.

Борис Концевой, CEO Intetics

– Борисе, 25 років тому терміна «аутсорсинг» не було. Й «офшорний аутстафінг» з'явився пізніше. А Intetics вже була заснована, майже одночасно з появою веба. Як ви ідентифікували себе в перші роки роботи, і як прийшли до моделі Remote In-Sourcing?

– Це питання завдовжки в ціле життя. Ми і 25 років тому, і зараз робимо одну річ – розробку софта. А ось маркетингова упаковка змінювалася постійно. Було Custom Software Development, потім Web Design and Development, потім Offshore Dedicated Team (перша реакція на недовіру Заходу до розробки софта у Східній Європі).

Пам'ятаю, я якось у році 98-му я перетинав американський кордон. Прикордонник традиційно запитує: «І чого ти сюди прешся?» (Іншими словами, звичайно). Відповідаю: «Клієнти. Пишемо софт». Він починає реготати на повний голос. Встає зі своєї скляної будки і на всю залу кричить іншим прикордонникам: «Хлопці! Це *** каже, що пише софт для Америки!». Всі регочуть та шкіряться. Але нічого, пропускає.

Потім ми пристосувалися робити вже три оффера: софт, веб і аутстафінг. А Remote In-Sourcing прийшов уже як вершина аутстафінгу, десь у 2011 році. Треба ж було показати «кузькіну мать» конкуренції :) Народ потім «цитував», тобто без сорому копіював. А зараз усе повертається до витоків. Фінально клієнти готові слухати, вірять у нашу експертизу з розробки софтверних продуктів і систем.

– Який у вас підхід до стратегічного планування? Як до чогось, що закладається заздалегідь та надовго, не терпить сильних змін? Або як до гнучкої дорожньої карти, яка може (і повинна) постійно змінюватися?

– «Стратегічне планування» – це методологія, а не конкретна програма. Наприклад, «Чиказька економічна школа», «Азійські тигри», «Антикорупційні практики ООН» і т.д. Беріть і робіть. Є ще теорія успіху. Загального й окремих випадків. Те ж саме: беріть і застосовуйте, було би бажання. І не стільки бажання, скільки воля дійти до кінця.

А ось інтерпретація цього виразу на кщталт «я такий розумний, що знаю, як» – це або недалекоглядність (тобто дурість), або пропаганда. Ніхто не «такий розумний», навіть Комуністична Партія Китаю, щоб зробити програму навіть на шість місяців, і потім не внести жодної зміни. Так не буває. Життя завжди багатіше нашого уявлення про нього. Тому так, я ставлюся до планування як до «дорожньої карти» і цілі, що досягається тільки якщо правильно враховувати реальність і постійно кориґувати.

– Що відображає ваш бренд і лого? Які символи ви закладаєте в них?

– Я вірю в натуральні емоції. Станом на 2003-й рік я був у ІТ бізнесі 8 років. Конкуренція вже сильно проявилася. Усі ІТ компанії навколо були або синіми або, в крайньому випадку, бірюзовими. Мені просто набрид цей шаблон. Заодно після «кидка» першого партнера хотілося підкреслити, що і бізнес повинен і може бути етичним. Звідси й наш теплий помаранчевий колір, і «Етика» в назві фірми. (Intetics – це амальгама слів Internet. Technology. Ethics.)

– Між Східною Європою та США велика різниця в мисленні. Що вам доводилося змінювати в білоруському (і пострадянському) майнд-сеті (вашому особисто та співробітників Intetics), щоб успішно працювати з клієнтами з усього світу?

– Нічого. Я, може, й намагався, але «змінити майнд-сет народу» не в моїх силах. Я сильно сподіваюся, що мені, щонайменше, вдалося хоча б показати місце кожного в системі професіоналів у світі. Ну хоч трохи. Найнеприємніше – це якраз демонстрація того, хто «батьківщина слонів». Як той американський прикордонник, так і (дуже часто) наші хлопці. Запитайте про їхнє ставлення до індійців, пакистанців, в'єтнамців ... Невже це правда, що Білорусь та Україна – «батьківщина слонів»? Вододіл проходить не в традиційних «реднеківських» (ака, «жлобських», вибачте за мою французьку) розкинутих пальцях, а в оцінці від клієнта. Якщо клієнт сказав, що ти зірка, то тоді це так і є! Дуже сильно не люблю концепцію «позитивної самооцінки». Давайте орієнтуватися на оцінки зовнішні!

– А чим наш майнд-сет навпаки допомагає? Чи є якісь особливості менталітету, які роблять білорусів конкурентними на світовому ринку?

– Оптимістичне формулювання :) Як угорі: отримав схвалення клієнта – молодець! (До речі, простий тест: профіль у LinkedIn є у кожного? Скільки у вас endorsements від клієнтів, не від колег?) А серед «радянських» слов'янських народів, моє спостереження про ПРОГРАМІСТІВ таке (тільки не закидуйте мене камінням! :)):

Білоруси. Найбільш уперті, з елементами індивідуального героїзму. Ми (це і про мене – за ДНК-тестом я на 96% білорус) – люди найбільш організовані та ті, хто вміє слухати.

Українці. Найбільш «дoфеністичні» і непорушні зі свого бачення. Вони індивідуально вільні, аж до хаосу – спробуй покерувати!

Росіяни. Найбільш освічені та грамотні, але з меншою культурою обслуговування клієнтів; Вони – люди колективні, ієрархічні, але вважають себе індивідуально вільними.

Ще раз – не бийте мене камінням! Говорити про нації – невдячна справа. І це я ще не сказав про ставлення до благ і грошей. Хоча всі це й так знають: тут вже жертва у росіян; скрупульозність, до волоска, в українців; розрахунок у білорусів. І всі три (для тих, хто зрозуміє) діють за моделлю «100 доларів за гроші ніхто не вважає, хоча 100 доларів ні в кого немає».

Для порівняння, американці (які, на хвилиночку, написали мінімум 80-90% світового софта!) ставляться до роботи без емоцій будь-якого виду. Справа є справа. Сідаємо й робимо. Навіть якщо немає ресурсів. Незважаючи на розхожі легенди про «повільних», «тупих», «тих, хто нічого не робить» американців, їх результати, і особливо мітінги, – усе ж ефективніші, ніж наші (хоча я, напевне, вже «in between» :) ). Загалом, американці такі багаті не тому, що кого-то пограбували, а тому, що заробили.

– А от офіс Intetics на старті роботи саме пограбували. Якби тоді партнери не допомогли купити нову техніку, історія компанії могла би виглядати зовсім інакше. А які ще розвилки та небезпеки були на шляху? Які висновки з них ви зробили?

Нам 25 років. І це історія успіху, правда? Вже те, що бізнес прожив стільки, навіть статистично – успіх! Але ці 25 років – це й історія катастроф. Отже:

– 1995: перші 3 комп'ютери (дорогі, кожен – за ціною квартири в Мінську) винесені з офісу за 24 години до укладення страхового полісу;

– 1999: розрив з моно-клієнтом фірми. Скорочення бізнесу з 60-ти до 20-ти осіб;

– 2003: один з клієнтів конвертував 20% фірми у свій офіс. Насправді це не зовсім катастрофа, а досвід! Та й фінансово не постраждали;

– 2006: повна стагнація через внутрішні розбіжності;

– 2010: «відбір» чверті бізнесу через внутрішні розбіжності;

– 2012: повторення історії 2010 року! Але, що прикольно, наше зростання все одно перевищувало втрати;

– … Поки тихо. Щоправда, ринок став набагато складнішим і розумнішим.

Кажуть, що з катастроф потрібно робити глибокі висновки та починати перебудови. Напевно так, але в основному вони очевидні й без катастроф. Наприклад, страховка повинна з'являтися разом з активом, а не днем пізніше :).

А катастрофи не повторюються. Навіть схожі, як у нас у 2010-му та 2012-му, – були дуже різними. Тому в таких випадках важливо піднятися, обтруситися, та йти далі. Я люблю повторювати за Ярославом Гашеком: «Ніколи так не було, щоб нічого не було». А ось перебудова точно потрібна тоді, коли розвиток почав сповільнюватися. Це те, що багато хто не розуміє: змінюватися треба тоді, коли все добре, а не коли все згоріло!

– Яку найбільшу помилку ви зробили в Intetics за 25 років? Чого ви навчилися, завдяки їй?

– Я не вірю в навчання на помилках. Помилці можна запобігти тільки тоді, коли ви ... знаєте, що збираєтеся помилитися. Але ми ж ніколи не збираємося зробити це усвідомлено? .. Впавши, ви йдете далі, організовуючи все з меншою ймовірністю помилок. Але все одно помиляєтеся.

Я зараз скажу, можливо, незрозумілу річ: думаю, що я ухвалив у житті більше помилкових, ніж правильних рішень. Як це?! А ось так. Важлива не правильність первинного рішення, а сам факт того, що ви прийняли рішення! А потім уже реакція та корекція – вони доповнять ваш рух уперед. Правда, це вимагає, ох, великої частки самокритики та гнучкості. Якщо ви занадто любите себе і це усі навколо винні, то нічого ніколи не буде.

Ну а по суті, моя найбільша помилка – це довіра до людей. Але, не зважаючи на весь мордобій через це, не буду її виправляти!

–   «Данні – це нова нафта». Основою для предиктивної розробки стають саме дані, глибока аналітика?

– Дані реально стають, або вже стали, найважливішою «сировиною». Але ми ще далеко не завжди знаємо, як цю сировину можна переробити. Висока хімія обробки вуглеводнів теж з'явилася не відразу. І ми вчимося, будемо вчитися, і навіть винаходити цю «високу хімію» в нашому BPO відділенні. Наша ж «предиктивна розробка» – вона про софт. Почитайте тут. І до речі, запрошую всіх софтверних інженерів приєднуватися та вносити свій внесок!

Чи знайдеться місце типовому аутсорсу «замовив-зробив» у майбутньому, чи вся клієнтська розробка буде предиктивно-прогнозувальною? Давайте доживемо. Сильно сподіваюся, що софтверна інженерія стане таки предиктивною!

– Що ви думаєте про перспективи AI у майбутньому IT-компаній у цьому світлі? Чи не перетворяться вони просто в нечисленні сервісні бригади, які будуть обслуговувати нейромережу? AIntetics?

– Не перетворяться. Обробка даних, та сама «висока хімія», дозволить автоматизувати дуже багато процесів. Можливо, і якісь елементи програмування. Але я поки не бачу, як це може замінити людський мозок! Сподіваюся, ніхто всерйоз не повірив, що «I» в AI – це реально «intelligent». У програмуванні залишиться місце для людини.

– У японців є гарне поняття «ікіґай» – те, заради чого я прокидаюся вранці. Що є особисто вашим ікіґай?

– Часто думаю, що ж для мене та инших «драйв». Це точно не якась річ. Швидше за все, це бажання «а давайте щось побудуємо». Тобто кожен раз / період це якийсь новий проект / думка / проблема. У мене ніколи не було «ікіґай» для себе (типу «вивчити французьку», «освоїти карате» або «прочитати всіх класиків»), а були діти та робота. Може, ще допитливість. Без нової інформації, напевно, я засох би. Але ікіґай потрібен усім. Бажаю кожному знайти свій ікіґай!

Джерело: mind.ua