Юлія Лободюченко зацікавилася автодизайном майже випадково, а зараз живе в італійському Турині та працює на китайську компанію JAC Motors. Юлія розповіла де навчатися, як знайти роботу, що відбувається на автомобільному ринку загалом, які особливості автодизайну в Європі та чому його зовсім немає в Україні.

Мій професійний шлях можна назвати кумедним, багато в чому допоміг випадок. У школі я ходила в гурток програмування. Там навчилася, хіба що, грати в Counter-Strike. А потім випадково помітила, що в сусідній аудиторії роблять 3D — примітивні мультики на шостому або сьомому 3ds Max. Не роздумуючи пішла туди.

Уже в дев’ятому класі я потрапила до академії Бойчука (Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука) — навчаючись у школі, паралельно займалася у підготовчій групі. Так вийшло, що на момент вступу до вишу, я вже майже три роки стикалася з графічним дизайном. Але коли прийшов час подавати документи, лаборантка на курсах сказала, що на графічний дизайн дуже високий конкурс, і повела мене на кафедру промислового дизайну. Знову допоміг випадок — тільки туди врешті я й подала документи.

На першому курсі на практиці потрапила до студентів старших курсів, які займалися автодизайном: малювали машини на факультативі після пар. Багатьом викладачам це дуже не подобалося, казали: «Йдіть краще чимось корисним займіться». Потім виявилося, що під «корисним» малися на увазі меблі. Власне, на графічному дизайні навчали, в основному, тільки каліграфії, а на промисловому — обіцяли мотоцикли та літаки, а вчили робити в основному столи й стільці.

Поступово я дізналася, що професія «автодизайнер» існує. В Україні її немає, а взагалі у світі є, і в Європі автодизайну навчають цілеспрямовано. Тоді вирішила зібрати портфоліо і виїхати вчитися до Італії. Коштувало це 16 тисяч євро за півтора року магістратури. Я платила половину, тому що отримала грант. Стипендії не було, ніде у світі немає державних вишів для автодизайнерів. Але майже всі вони проводять різноманітні конкурси на гранти, можна спробувати себе. Навчання в магістратурі англійською. Вчитися було важко, часто я спала всього по дві години на добу. Від викладачів ми постійно чули: «Хочете в індустрію? Не спіть, не їжте, не дихайте. Малюйте!».

Bertone частково збанкрутувала, і платити вони мені збиралися 150 євро в місяць, цього навіть на каву не вистачить. Ferrari або Lamborghini добре себе почувають, але там вам взагалі нічого платити за стажування не будуть.

Готуватися шукати роботу потрібно заздалегідь, оскільки жодних гарантій працевлаштування немає. Головне — це робити портфоліо і збирати контакти. В Україні вчать в першу чергу ремеслу — малюванню, а в Італії — виживати та комунікувати в цій сфері, готують до стресу. Наприклад, вчать дотримуватися секретності — на парах іноді забирали телефони, адже автодизайнер не має права винести свої напрацювання за межі компанії. Загалом, якщо поєднати ці два підходи — буде дієво, а одне без іншого не працює.

Дозвіл на постійне проживання дається на час навчання та ще плюс на рік, але не думайте, що це багато. Після магістратури я повернулася до Києва, завершила деякі проєкти для портфоліо та почала розбирати свою базу контактів потенційних роботодавців. Контакти в цьому випадку — це особисті мейли, які потрібно збирати заздалегідь серед знайомих, студентів і викладачів. Аплікейшни на сайтах — це, частіше за все, марна трата часу. На такі листи вам роками можуть не відповідати, тож чекати марно, потрібно діяти. Ще краще, якщо ваш друг вже працює в якійсь компанії і може вас порадити.

Серія ілюстрацій Юлії, присвячена найбільш знаковим автомобілям в історії автодизайну

Мені було простіше шукати роботу в Італії. По-перше, вже мала готові документи. По-друге, італійці рідко беруть з дипломами чужих ВНЗ, зате свої університети поважають. По-третє, італійська школа автодизайну специфічна, якщо знаєш місцеві особливості, то шансів більше. Твоя задача — упхнутися. Випускників у сфері автодизайну зараз багато, вони все молодше і молодше, а місць в індустрії все менше і менше.

Окрема фішка італійців — заборона стажуватися від час навчання. У німців, наприклад, навпаки, ти зобов’язаний пройти піврічне стажування. А в Італії, поки вчишся, робиш проєкти тільки в рамках свого інституту. Це пастка. На стажування в більшості країн Європи беруть тільки студентів. Коли ти випустився — стажування не світить, тільки робота, а на роботі вимагають три роки досвіду, яких немає. Коло замкнулося. Тому, якщо ви вчилися в Італії, для пошуку роботи часто залишається тільки Італія, де стажуватися можна хоч до старості. Спочатку зарплата буде невелика. Іноді за стажування не платять нічого, дають «на каву».

Врешті-решт я потрапила на стажування в JAC Motors, китайську компанію, дизайнери якої знаходяться в Турині. Стажисту на старті вони платили 700 євро на місяць, жити можна. Зараз я у них на трирічному контракті.

Раніше компанії експериментували та ризикували. Зараз бояться не вписатися і втратити аудиторію.

Китайці часто хочуть мати дизайн-студії саме в Європі. Їм потрібне європейське бачення продукту, але в підсумку вони все одно переробляють все під свій смак. Європейський стандарт — широка низька машина, азійський — висока і вузька. Тож фінальний результат буде сильно відрізнятися від дизайнерських напрацювань. Китайці, звичайно, хочуть виходити на європейські ринки, але основний прибуток поки що отримують на своєму внутрішньому. Тому й орієнтуються на свої смаки.

Справи в азійців йдуть добре. А італійські компанії, які колись створили автодизайн, зараз переживають непрості часи. Мене, наприклад, звали на стажування в легендарну Gruppo Bertone, яка пів століття дизайнила для Alfa Romeo, Lamborghini, інших великих компаній та й свої машини випускала. Але тепер Bertone частково збанкрутувала. І платити вони мені збиралися 150 євро в місяць, цього навіть на каву не вистачить. Звичайно, Ferrari або Lamborghini добре себе почувають, але там вам взагалі нічого платити за стажування не будуть. Вважають, що стажисти могли б і доплачувати за можливість працювати у них. Крім азійців, у світі авто зараз на підйомі французи, шведи та Tesla. Але в Tesla дизайнери з Європи не потрібні, вони й так добре справляються. В американців, як і у китайців, свій ринок, свої покупці та свій стиль, це окремий світ.

Коли в другій половині 20 століття зароджувалася сучасна автомобільна індустрія, не було «перегонів озброєнь», бажання зробити швидше з тими ж фішками, що й у конкурента, ще й скоріше продати. Люди робили, що хотіли, у них були ресурси та час, щоб пофантазувати. Тоді компанії експериментували та ризикували. Зараз бояться не вписатися і втратити аудиторію. Наприклад, електрокар можна зробити абсолютно будь-якої форми. Але їх часто продовжують робити такими ж, як і звичайні авто, тільки без решітки. Тому що цього вимагає ринок. Ризикувати стало небезпечно.

Випускний проєкт Юлії Лободюченко для Audi в університеті Scuola Politecnica Design SPD Milano

Вправний автодизайнер — це універсальний солдат. Автомобіль — найскладніший комплексний об’єкт у промисловому дизайні. Навіть з літаком не порівняти, тому що створення літака — це, загалом, інженерне завдання, а не дизайнерське. А ось дизайн автомобіля — це і UX, і графіка, і промисловий дизайн, й інтер’єрний. І навіть архітектурний, тому що автомобіль взаємодіє з інфраструктурою міста. Тому автодизайнер може себе реалізувати у різних сферах. І не варто боятися розчаруватися у своїй роботі. Може бути й так, що особисто вам, як дизайнеру, не підійде концепція бренду, куди вас взяли працювати. Але, якщо ви маєте знання і навички, завжди є куди піти. Можна змінити компанію, країну та й сферу діяльності.

Зараз у Європі працює не більше 10 автодизайнерів з України. Спеціалістів, які можуть проєктувати транспорт, готують лише в Харківській академії дизайну і мистецтв. Але без додаткової освіти в Європі, на мою думку, потрапити в індустрію буде набагато важче. Італійцям не дуже подобається чужий стиль, вони люблять своє. Та й не тільки італійці.

Джерело: Telegraf.design