Рафал Шиманський – львівський підприємець родом із Польщі. Він заснував дві аутсорсингові компанії (Global Tech Makers та GTM Plus), компанію з IT-рекрутингу та ще низку бізнесів.

В інтерв’ю Рафал Шиманський розповів, чому обрав Львів для розвитку власної справи та чим бізнес по-українськи відрізняється від європейської практики.

Про переїзд в Україну

Я переїхав в Україну десять років тому, коли мені було 19. До того нас нічого не пов’язувало.

Я народився і виріс у Поморському воєводстві. Українського коріння не маю. Головне, що пов’язує мене з Україною – моя дружина. Вона українка, хоча познайомились ми в Парижі.

Перед від’їздом я багато читав про Україну в інтернеті, зокрема про Житомирську область, куди прямував. В дорогу я взяв з собою все, що тільки міг: навіть вудочку, хоча я не їм рибу і не захоплююсь риболовлею. Але я начитався такої «жесті», що мені здавалось, тут навіть магазинів не буде. Принаймні, зможу рибу спіймати в річці, щоб поїсти.

Я дуже добре пам’ятаю день, коли вперше приїхав. Це було 29 серпня. Ми перетинали кордон на автомобілі, стояли в довгій черзі, а водій з іншими пасажирами лякали мене історіями про те, що прикордонники от-от почнуть вимагати з нас гроші за переїзд, жорстко перевірятимуть нас і наш багаж. Я вже приготувався.

І от раптом до нашої машини підійшла жінка, розговорилась з нами і чомусь прийняла мене за священика католицької церкви. Ми вирішили не перечити їй. Потім вона про це всім розказала і прикордонники пропустили нас без черги, навіть не оглядаючи.

Про оформлення документів

Я одружився через три місяці після приїзду. Спочатку ми жили в Житомирській області, потім переїхали у Хмельницький, рідне місто  дружини. Ми розписалися у Польщі, але вирішили жити в Україні. Правда, ми пробували жити у Болгарії і на деякий час вертались у Польщу, бо у мене були проблеми з документами.

Я намагався оформити посвідку на проживання в Україні, але місцеві чиновники просто не могли повірити, що поляк приїхав жити в Україну. Може, якби я приїхав у Київ чи Львів, то для чиновників це було би більш зрозуміло, але для Житомирської області це було щось неймовірне.

Я довгий час катався туди-сюди. Три місяці жив в Україні, потім вертався в Польшу, робив візу і знову приїздив. Це забирало багато часу і грошей.

На митниці було суцільне хабарництво. Я міг стояти добу в черзі на автомобільному пункті пропуску і кожні дві години хтось підходив і пропонував за окрему плату пропустити мене без черги. Я завжди принципово відмовлявся.

Про враження від України

Мені подобаються українці. Вони відкриті, щирі. Поляки більш схожі на німців: закриті, консервативні. А українці навпаки гостинні, товариські.

Коли я тільки приїхав, мене весь час хтось запрошував до себе в гості, на вечірки. Полякам бракує такої відкритості.

Я багато подорожую. Буває, їду кудись на тиждень і розумію, що сумую за домом. Сумую навіть за політичним балаганом, чиновницькими схемами і бюрократією. Це все – частина менталітету українців, і навіть вона мені подобається. Мене тут все влаштовує.

Мене часто запитують, чому я досі не поїхав. Якби я не любив Україну, ніякого мого бізнесу тут би не було. Я б робив його в Болгарії, де теж добре розвивається IT. Або в Грузії, де прозорі і зрозумілі закони. Але я просто люблю Україну. Я маю невеликі компанії не тільки в Україні, але й у Великобританії, Польщі, Чехії, Грузії, Естонії. Втім, основний бізнес розвиваю тут.

Компанії, зареєстровані за кордоном, мені потрібні, щоб працювати з клієнтами з-за океану. Їм нас так, по-перше, легше сприймати, а по-друге, юридично простіше працювати з компаніями з ЄС.

Про перший бізнес у Хмельницькому

Хоча я успішно реалізувався в IT-бізнесі, я не вважаю себе айтішником. У Польщі вивчився на електрика, деякий час монтував кондиціонери. Дев’ять років тому почав самостійно вивчати програмування, навіть робив на замовлення односторінкові сайти.

Свій перший бізнес заснував у Хмельницькому чотири роки тому. Це були поставки здорової води.

Я прочитав кілька досліджень одного вченого з Одеської області про нації, які живуть довше за інших. Виявилися, що одна з причин довголіття людей в тих чи інших країнах – особливий склад води, яку вони вживають. Цей вчений відтворив саме той правильний склад води, запатентував його, і я займався поставками цієї води у Хмельницький.

Для продажів води я використовував мережевий маркетинг. Я намагався не просто розміщувати рекламні оголошення, а й проводив освітні семінари. На них я пояснював хмельничанам, чому варто пити очищену воду, чому це так важливо для здоров’я.

Але люди не надто вже турбуються про своє здоров’я: у мене частіше купували очищену воду для прасок, аніж для пиття. Люди не задумувались, що погана вода так само псує їх організм, як і праску. Хмельницький не був готовий до такого продукту. Цей бізнес я закрив через рік.

Чим відрізняється специфіка ведення бізнесу в Україні і Європі

У Львів я переїхав три роки тому, бо розпочав бізнес, пов’язаний з іноземними клієнтами. В цьому місті багато перспектив для розвитку саме IT, розвинутий ринок спеціалістів.

Я бачив статистику: кожна четверта працююча людина у Львові так чи інакше задіяна в IT-компанії. Для мене це було важливо.

Коли я тільки почав розвивати IT-бізнес, мене найбільше вразило, що в Україні не можна просто взяти і відкрити компанію. Підприємець має вигадувати якісь схеми, як працевлаштувати людей, як зареєструватися.

Я дізнався, що IT-компанії переважно наймають людей, як ФОПів. Але разом з тим виявилося, що такі компанії можуть оштрафувати, якщо податкова зрозуміє, що ФОПи насправді є штатними працівниками.

Тож, IT-компанію не вигідно реєструвати в Україні. Краще юридично заснувати її десь у Європі, а в Україні відкрити коворкінг, де працюватимуть місцеві ФОПи. В такому випадку ані податкова, ані інші установи не зможуть ні в чому звинуватити таку компанію, не будуть її перевіряти і штрафувати.

Мене дуже розчарували ці тупі схеми. Я спілкувався з кількома аудиторами з Києва і Львова, які проаналізували мої компанії і мали підібрати найкращу структуру для бізнесу. Але кожен із варіантів є ризикованим.

Зараз чуємо багато розмов про підняття податків для IT. Насправді, я не проти деякого підвищення, якщо натомість держава зробить процес відкриття і ведення бізнесу простим і зрозумілим.

Чому не вигідно вести бізнес в Польщі

У Польщі відкриття і ведення бізнесу є більш прозорим. Разом з тим, ця країна під правлінням нинішнього уряду стала трохи диктатурною.

Польща не є прикладом прогресивної держави. Уряд дуже тисне на бізнес, тому сьогодні я не наважився б розвивати там велику компанію.

За рахунок бізнесменів Польща в останні вісім років значно підняла рівень соціальної підтримки для малозахищених верств населення. Люди, які не хочуть працювати, отримують чималу соціальну допомогу з податків людей, які працюють. Це несправедливо.

Але в цілому в Польщі, щоб відкрити компанію, треба просто зареєструвати її у відповідних органах і найняти працівників. Частину грошей працівникам там також прийнято платити готівкою в конверті.

У Польщі також є щось на зразок ФОПів. Компанії можуть вільно працювати з ними, я ніколи чув, щоб у когось через це виникали податкові перевірки чи штрафи. Але проблема в тому, що поляки не хочуть бути ФОПами, працюючи в режимі штатних працівників.

Вони розуміють, що таким чином позбуваються соціальної захищеності. Наприклад, чим довше працює людина, тим більшу компенсацію роботодавець має сплатити, якщо захоче її звільнити. Але для українців це взагалі не проблема.

Я думаю, ситуацію могла б змінити страхова медицина в Україні. Якщо людина працює і має медичну страховку, вона може спокійно відвідувати лікарів у державних клініках. Якщо страховки немає – вона мусить сплачувати великі гроші за візити в медзаклади. Це могло б стимулювати українців наполягати на офіційному працевлаштуванні.

Про відкриття інноваційного кафе

В кінці листопада я відкриваю у центрі Львові інноваційне кафе App Food. Це заклад, в якому не буде офіціантів чи будь-якого іншого контакту клієнта з персоналом.

Часто проблеми з обслуговуванням в закладах створює людський фактор: офіціант невчасно приніс їжу або довго не підходив, щоб прийняти замовлення. Все це псує настрій відвідувачу. Заклад без офіціантів може вирішити цю проблему.

Замовлення у моєму закладі можна буде зробити виключно через мобільний додаток. Розрахуватися також. Додаток ми розробили настільки простим і зрозумілим, щоб в ньому міг розібратися будь-який гість без сторонньої підказки.

В ресторані не буде черг. Час на приготування і видачу замовлення після підтвердження у додатку – три хвилини. Якщо гість раптом отримує своє замовлення пізніше, йому нараховуються бали, які він може витратити на каву чи іншу страву. Цільова аудиторія App Food – молоді люди від 16 до 35 років.

Весь інтер’єр ресторану – це суцільна зона для селфі. Мотив – герої коміксів. На відкриття ми запросимо блогерів, проведемо рекламну кампанію в інтернеті. Я впевнений, що у нас буде багато відвідувачів, люди просто захочуть спробувати щось нове.

Людям без смартфонів немає сенсу заходити в мій ресторан. Ми навмисно звужуємо свою аудиторію, щоб знайти свій «блакитний океан» (стратегія бізнесу зі створення неіснуючого раніше попиту на новому ринку – прим. ред.).

Я міркую глобально і хочу, щоб App Food став трендовим явищем не тільки в Україні. Планую продавати франшизу, відкривати заклади в усьому світі, щоб у майбутньому всі заклади зі схожою концепцією називали «Епфудами» – так як, наприклад, вони всі позашляховики називають «Джипами».

Джерело: mc.today