Анна Зеленська,  UI/UX дизайнерка, працює у стартапі, що базується у Гамбурзі. Вона зважилась на переїзд у Німеччину, де прожила три місяці. Анна розповіла про отримання візи, інтеграцію в колектив дизайн-студії Німеччини та причини повернення в Україну.

З чого все почалося

Я займаюсь UI/UX дизайном вже чотири роки, з них три — на фрілансі. Обрала фріланс, аби набратися досвіду і згодом знову працювати в команді.

Я володію німецькою мовою, і чимало моїх клієнтів саме з Німеччини. Але там немає Тітки Клари, тому мої думки завжди були далеко від імміграції. Коли замовник повідомив, що має великий проєкт для мене, я подумала: «А, може, це доля?». Затамувавши подих, відписала, що мені тоді доведеться працювати в його офісі в Гамбурзі.

Офіс хлопців, від яких була пропозиція, розташований прямісінько на Фішмаркті. Тобто одразу на березі Ельби. А щовесни Ельба виходить з берегів, і відбувається мініапокаліпсис. А ще в них в офісі чотири собаки.

Ну, ви зрозуміли, довго я вже не думала.

Процес переїзду та віза

Якщо ви наважилися на переїзд з метою працевлаштування, є два варіанти.

Можна подати на візу як приватний підприємець. Напевно, так вигідніше з точки зору податків. Візу дадуть, тільки якщо зможете довести, що маєте достатньо клієнтів у Німеччині, і що ваша діяльність буде на користь економіці Німеччини. Я чула, що ця перевірка може тривати кілька місяців, і не факт, що в мене все вийде, тому вирішила обрати інший варіант: віза з метою працевлаштування. Підписуєш офер, його перевіряє німецька біржа праці, якщо все ок — пакуєш валізи.

Звичайно, є нюанси. Все ускладнюється, якщо не можеш довести освіту і досвід, який вимагає вакансія. Але зараз цей процес якраз спрощується.

Візу не дадуть, якщо середня зарплата по регіону вища за зарплату, вказану в офері.

За освітою я програміст, а посада в офері включала дизайн та написання коду. Біржа праці погодила офер за умови, що мая зарплата становитиме 3500 євро на місяць. Але з цієї суми близько 40% йде на соціальні виплати і податки.

Після отримання візи треба ще пройти невеличкий квест по приїзді (реєстрація за місцем проживання, відкриття банківського рахунку, візит у податкову, оформлення медстрахування і т.д.). Але це вже зовсім не про дизайн.

Дизайн-студії в Гамбурзі та баланс робота/особисте життя

У Гамбург я приїхала працювати у стартапі, що займається маркетингом у сфері interior design / luxury / art. Один із наших проєктів – сайт готелю.

Я спілкувалась із іншими студіями, з дизайнерами, з розробниками, з продакт менеджерами. Принципово іншого в їхній роботі я нічого не побачила. Працюють здебільшого в Фігмі. Дехто — у Скетчі і зітхає, що Фігма краще, але ж як то все напрацьоване на неї перенести. Дехто в Adobe XD, але то були розробники взагалі без дизайнера в штаті. Ще цікаво, що деякі команди в Joomla, не мають у штаті продакт-менеджера. Дизайнер сам дивиться аналітику і ставить задачі.

Як будь-який дизайнер, я завзято ставлюсь до навчання та самоосвіти. Я шукала школу на кшталт гамбурзького аналога Проджектору, але без успіху. Але тут завжди можна відвідати мітапи для дизайнерів. Наприклад, Sketch & UI/UX та Shapes. Одна студія з усіма клієнтами проводить воркшопи з партисипативного дизайну. Кажуть, що разом з клієнтом вони точніше знаходять дизайн-рішення і значно скоріше все затверджують.

На чому німці знаються, так це на балансі життя-робота. Дуже часто працюють із дому, наприклад, один день на тиждень. У одного мого знайомого є мала донька, тому він не працює в середу — присвячує себе батьківству. Також він брав шість тижнів декретної відпустки.

Фідбек мені давали дуже лагідно й обґрунтовано. Артдиректор замовника нашої студії деколи переходив на жестикуляцію, коли йому бракувало німецької та англійської. Звичайно, йому було непросто, напевно в них немає слова українського «доточити» чи російського «дотончить».

Як на мене, англійської і в офісі, і поза ним, дизайнеру в Німеччині вистачить. Так, звичайно, ти будеш відрізнятися. Особливо, якщо доведеться показати «три» на пальцях (що дуже вдало підмітив Квентін Тарантіно).

Ціни та побут

Квартира. Орендувати однокімнатну квартиру в Гамбурзі можна за 700-1200 євро на місяць. Кімнату з сусідами можна знайти й від 350 євро/місяць, але нормальну — від 500 євро. Бонус проживання з сусідом — можна навчитися лаятися сирійською та привчити себе прати речі лише раз на тиждень (бо комуналка!).

Якщо живеш сам, квартира, скоріш за все, буде здаватися без меблів. Крім того, треба буде внести заставу в розмірі потрійної оренди. Один мій знайомий з Тернополя вмовив свого боса виступити спонсором облаштування свого житла. Але як йому це вдалося — загадка! Бажаю кожному такої харизми та наполегливості, але я мала розраховувати лише на свої кошти.

Їжа. На їжу та інші товари в супермаркетах я щомісяца витрачала близько 200 євро на обіди в кафешках — 150-200 євро.

Транспорт. Навіть якщо ваші водійські права міжнародного зразка, користуватися ними ви зможете лише перші пів року. Краще одразу піти на курси та готуватися скласти іспит. На це варто виділити близько 1000 євро.

Я придбала на eBay вживаний вєлік за 75 євро і їздила собі. Жила я за 10 кілометрів від офісу, дорога займала хвилин сорок (громадським транспортом було так само). Якось падав сильний дощ зі снігом, я зовсім змокла дорогою, стояла на перехресті. Поруч також зупинився німець, він подивився на мене та співчутливо сказав: «Волого якось нині, чи не так?» Наступного дня я вже придбала захист від дощу для взуття і штанів, і вже була like a local.

Інтеграція. Як влитись у колектив

Якщо ви шукаєте лайфхаки, щоб влитися у колектив в Німеччині, то перш за все потрібно опанувати обійми. Бо німці обіймаються з кожного приводу: день народження, свята, реліз.

Оце й усе, судячи з мого досвіду. В іншому все так само, як і в нас: не бути нав’язливим та нудним, пропонувати щось своє, бути готовим в усьому взяти участь та допомогти. Інших «німецьких» лайфхаків не пораджу, тим більше, що німців в цій сфері у Гамбурзі ще менше, ніж у Києві киян.

З налагодженням контактів проблем не виникало — мої колеги дуже відкриті, також я здружилася з тими, з ким грала в теніс. Багато грають у пляжний волейбол, часто разом бігають, продають та віддають непотрібні речі та кімнатні рослини –  це все можливості здобути контакти.

У нашій компанії кожен мав принести в офіс певний предмет, що показував би його особистість. Так в офісі опинилась іграшкова залізниця, скриня, надувний папуга, освітлення для вечірок. Коли хтось влаштовував день народження або новосілля, або брав участь у спортивних змаганнях, то запрошував колег.

Як на мене, люди відкриті, вигадливі, та завжди раді пригодам. Якось на вечірці я брала участь у конкурсі, де треба було читати вголос назви вигаданих порнофільмів та не сміятися. На іншій вечірці треба було щось випікати за власним рецептом. На різдвяному ярмарку грала в керлінг (Eisstockschießen), а ще вболівала на змаганнях з регбі. Тож кожен знайде собі щось за смаком.

Чому повернулася

В Німеччині жити чудово, але я зрозуміла, що моє життя комфортніше тут, у Києві. Гадаю, можна було б зчепити зуби, і згодом настало б покращення, але питання, навіщо? Тут батьки, яких, до речі, майже нереально буде туди перевезти. Та й можливості для розвитку у мене тут не менші. Зараз я працюю з тим самим замовником віддалено, але мій контракт скоро закінчиться, і я планую знайти команду в Києві.

Я спілкувалася з тими, хто вже кілька років, як переїхали в Німеччину, всі задоволені. Кажуть, що кайфують з безкоштовної медицини, загального настрою, стабільності, що панує навкруги. Мене це не переконало. Краще я буду тут створювати крутий настрій, чемність на дорогах, та чисті вулиці.

Джерело: Telegraf.Design