У вас є питання щодо працевлаштування, зарплати, атестації, звільнення або дискримінації на роботі? Ви вважаєте, що роботодавець порушує ваші права? Або навпаки – не впевнені, чи законні ваші вчинки стосовно компанії?

«Чи може роботодавець не відпустити працівника на перерву або заборонити палити в робочий час? Чи законне встановлення камер відеоспостереження з метою недопущення нераціонального використання робочого часу працівниками?» Дані питання розбираємо разом з експертом - Яною Бабенко, адвокатом, старшим юристом АК «Кравець і Партнери».

У сучасних реаліях у роботодавців досить часто на перший план виходить отримання максимального прибутку, що досягається шляхом використання робочих можливостей найманих працівників з порушенням умов праці та втручанням у приватне життя. Враховуючи положення Конституції України, яка гарантує право на належні умови праці, зарплату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43), зазвичай, такі заборони є незаконними та порушують трудові права працівників.

Варто зазначити, що у трудовому договорі та ПВТР визначаються правила поведінки працівників, норми взаємовідносин між ними та роботодавцем. Зауважимо, що такі положення не можуть суперечити КЗпП. У цих документах повинні бути зазначені режим і тривалість робочого дня та періодів відпочинку, умови праці.

Водночас на практиці роботодавці встановлюють заборони для своїх працівників. Розглянемо найбільш поширені та визначимо їх правомірність з точки зору аналізу чинного законодавства.

Робота без перерви

Працівники можуть розраховувати на законну перерву для того, щоб поїсти та відпочити, але вона не повинна перевищувати дві години (ст. 66 Кодексу). Така перерва не входить у робочий час. Надається вона, зазвичай, через чотири години після початку роботи. ПВТР встановлюють час початку і закінчення перерви. Як використовувати перерву – працівники вирішують самі. Залишати місце роботи під час перерви дозволяється.

Варто зауважити, що Кодексом передбачена тільки максимальна тривалість перерви. Щодо мінімальної тривалості, роботодавець її погоджує з працівниками та встановлює у ПВТР. Як зазначається в Листі Мінсоцполітики від 03.02.2012 № 31/13/133-12, тривалість перерви має забезпечити виконання її призначення – відпочинок, харчування.

Оскільки робота в офісі, зазвичай, пов’язана з використанням комп’ютерів, щоб зберегти здоров’я працівників і підтримати їхню працездатність, необхідно визначити перерви для відпочинку. Це можуть бути додаткові короткі перерви, зокрема, якщо працівник відчув втому.

Отже, заборона обідньої перерви як однієї з гарантій умов праці працівників є незаконною.

Заборона паління

Законодавство не забороняє роботодавцю встановити у трудовому договорі чи ПВТР пункт про заборону відлучення працівника з робочого місця для перекурів або введення нормованої кількості перерв на куріння та їх тривалість.

Враховуючи, що КЗпП ніяк не регламентує питання встановлення часу працівникам для перекурів, роботодавець має право закріпити заборону паління в робочий час або встановити чіткий час для перекурів, визначивши це у відповідному наказі чи графіку.

Водночас роботодавець не може заборонити працівникам виходити на обідню перерву, яку останні можуть використовувати на власний розсуд, зокрема, і для паління.

Варто зазначити, що у приміщеннях підприємств (маються на увазі усі форми власності) палити заборонено, для цього мають бути відведені спеціальні місця (п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону від 22.09.2005 № 2899-IV).

У сумі площа спеціально відведених місць не повинна перевищувати 10% загальної площі відповідного приміщення. До того ж, вони повинні бути обладнані витяжною вентиляцією, а також містити інформацію про те, що куріння заборонене (ч. 7 ст. 13 Закону від 22.09.2005 № 2899-IV).

Відеоспостереження та інші види контролю

З метою контролю працівників задля недопущення нераціонального використання робочого часу або робочих матеріалів, роботодавці досить часто встановлюють камери відеоспостереження.

Необхідно зазначити, що у ст. 32 Конституції йдеться про те, що в особисте/сімейне життя особи втручатися заборонено. У ч. 1 ст. 307 ЦКУ акцентується увага на тому, що лише після отримання згоди особу можна знімати (це може бути фото-, кіно-, теле- чи відеоплівка).

Так, під час прийняття на роботу роботодавець зобов’язаний проінформувати працівника про умови праці, а, отже, і про відеоспостереження (ч. 1 ст. 29 КЗпП).

Якщо все ж таки було прийнято рішення щодо встановлення камер відеоспостереження, необхідно: оформити це відповідним наказом, вказавши приміщення, де буде проводитися відеонагляд, дату початку дії; закріпити це в Положенні про захист персональних даних; внести даний пункт у ПВТР; приміщення, де ведуться відеоспостереження, повинні містити відповідну інформацію. Варто звернути увагу на те, що установка відеоспостереження в туалетних кімнатах та кімнатах для відпочинку заборонена.

Також заборонене безпідставне втручання в особисте/сімейне життя особи, тайну кореспонденції або посягання на честь та репутацію (ст. 12 «Загальної декларації прав людини»).

Право на таємницю листування, телеграфної та іншої кореспонденції, телефонних розмов гарантується Конституцією (ст. 31).

За порушення вищезазначених прав настає кримінальна відповідальність (ст. 163 ККУ). Такі дії, вчинені службовою особою, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Варто зазначити, що необґрунтовані, а часто і незаконні заборони, які роботодавці встановлюють для своїх співробітників створюють некомфортний робочий клімат. Водночас кожна особа є вільною у виборі місця роботи, тому працівник самостійно вирішує, чи готовий він дотримуватися таких вимог. Важливим для прийняття такого рішення є абсолютна прозорість та обізнаність щодо дійсних умов праці. Тому не забувайте використовувати своє право бути поінформованим про всі умови, коли влаштовуєтеся на роботу.

Джерело: rabota.ua