Дарен Аджемоглу - найбільш цитований академічний економіст світу, відомий своєю книгою "Чому нації занепадають", яку він спільно написав з політологом Джеймсом Робінсоном, йому передбачають отримання Нобелівської премії. Виразною рисою Аджемоглу є його роздуми щодо розвитку технологій, штучного інтелекту, поширення інформації та майбутнього світу. Нище наводимо основне з його роздумів щодо майбутнього людства та використання штучного інтелекту:

Технології, звісно ж, дуже важливі й віграватимуть ще важливішу роль у тому, яким виявиться наше майбутнє. Але те, як саме вони розвиваються, — наслідок рішень людей. І від того, яку стратегію буде обрано, залежить дуже багато: хто опиниться у виграші, а хто зазнає втрат. Нерівність, демократія, інститути, прагнення бізнесу та його можливості використовувати правила гри для власного зиску — все це має значення.

Найважливішими є два аспекти: те, як ми організовуємо виробництво, і те, як ми чинимо з інформацією, з комунікаціями — адже це наріжний камінь демократії. І саме ці дві речі мене найбільше турбують: я думаю, що штучний інтелект може завдати [людям] величезної шкоди.

Якщо згадати 1950-ті або 1960-ті, багато піонерів комп’ютерної ери вважали, що ПК зроблять людей вільнішими, покращать становище робітників, покладуть край домінуванню великих корпорацій. Але замість цього цифрові технології стали ще більш централізованими. Величезна кількість зусиль у технологічному секторі була спрямована на автоматизацію, що означало витіснення працівників із виробничого процесу, а не створення нових завдань і можливостей для них. Саме це лягло в основу величезного зростання нерівності у промислово розвинених країнах, а також стало причиною, чому технології не принесли людям того зростання продуктивності, на яке багато хто розраховував.

Пам'ятаєте, всі ці wiki, блоги, та навіть Facebook — на початку 2000-х люди сподівалися, що все це допоможе демократизувати те, як поширюється інформація, однак вийшло навпаки. Facebook контролює те, що ви бачите, те, яка інформація до вас потрапляє, набагато сильніше, ніж якісь медіамагнати минулого. А зі штучним інтелектом централізація інформації зросте ще сильніше, адже великі мовні моделі будуть використовуватися повсюдно. І все це задає певну траєкторію технологічного прогресу.

Чим погана централізація інформації? По-перше, вона не сприяє демократії. Підтримувати демократію стає набагато важче, і не важливо, хто саме контролює інформацію — Google, Facebook чи компартія Китаю. Централізований контроль інформації шкодить демократії. Він також сприяє формуванню великих монополій — а це посилює нерівність. Крім того, він сприяє глобальній автоматизації. Ще раз підкреслю: це все наслідок рішень людей, того, який вибір вони роблять. У сам по собі штучний інтелект не „зашито“ те, що він посилюватиме централізацію інформації.

Те, що думають глави найбільших корпорацій на кшталт Марка Цукерберга чи Ілона Маска та інші могутні люди, яких мало що стримує, має значення. Приблизно так само, як важливо те, що на думці у володимира путіна. Певною мірою в їхніх діях присутня ідеологія: це не завжди суворий раціональний розрахунок, що вигідно їм самим або їхньому оточенню. У лідерів є набір переконань, їх можуть стримувати інститути — наприклад, у випадку зі ШІ та іншими цифровими технологіями це може бути протистояння з боку профспілок, громадянського суспільства, демократичних інститутів. Але переконання завжди так чи інакше відіграватимуть роль.

У мене є уявлення про те, як найкраще застосовувати штучний інтелект. Я говорю про це вже понад 10 років, але нікому немає до цього діла. Але зате якщо щось спадає на думку Ілону Маску, Марку Цукербергу або Сему Альтману, то вони можуть одразу ж втілити це в життя. Крім того, вони здатні переконувати всіх інших у своїй правоті. У цьому сенсі дуже важливі медіа — наприклад, у США ЗМІ зачаровані технологічним сектором. Частково це обґрунтовано. Кремнієва долина — це по-справжньому особливе місце. Ймовірно, це найбільш інноваційний кластер за всю історію людства, найважливіше джерело драйву і зростання для всієї американської економіки. Також важливо, що це осередок людей із певним світоглядом: це індивідуалісти, готові ризикнути.

Але водночас у них є жахливі уявлення про те, що вони — світова еліта і мають керувати всім на світі. Що економіці не потрібно так багато працівників, і їх слід витісняти. Але чи можемо ми, покладаючись на інститути, взяти від технологічного сектору тільки хороше? Виростити нових технологічних лідерів з іншими цінностями? Чи можна відокремити хороше від поганого? Думаю, у майбутньому це стане ключовим питанням для США.

Впровадження розроблених на Заході технологій може бути потужним драйвером для зростання у країнах, що розвиваються. Але дуже часто ці технології можуть бути просто несумісними зі специфікою їхніх економік. Наприклад, в Індії заробітчани зараз отримують багато вигод завдяки тому, що західні компанії розміщують там свої виробництва чи частини бізнесу. Працівникам в Індії дістаються завдання, виконувати які силами робітників, скажімо, у США було б значно дорожче.

А в майбутньому індійські робітники конкуруватимуть уже не з працівниками з Америки чи Франції, а зі штучним інтелектом. Для багатьох країн із ринками, що формуються, це буде величезним викликом. Але, знову ж таки, це питання вибору. Якби ми вирішили, що технології мають використовуватися більшою мірою на благо працівників, розвиватися у більш гуманістичному ключі, це б дуже допомогло простим робітникам.

Я одночасно оптиміст і песиміст. Мій оптимізм тримається на тому, що я переконаний, що людство здатне використовувати технології на благо і створювати інститути. А песимізм пов’язаний з тим, що довгий час ми цього не робили. І поки що я не бачу простого шляху, щоб нарешті почати.